Зустрічаються, якось, у заміській зоні відпочинку Карлос Сантана і Карлос Кастанеда.
- Привіт, Карлосе – каже Сантана. – Як там твої пейотлі, підростають?
- Вони прекрасні, Карліто, як божі ангелеки, як небесні квіти – відповідає той.
- Як купідончики? Так? Добре, добре. Слухай, дядьку, дай пару штучок, га? Розумієш в мене концерт скоро в Мехіко, там такий є один програш, наче струмок, що вливається в річку. А я ніяк не можу в нього ввійти. Розумієш, нє? – каже Сантана, і ніби трохи ніяковіє.
- Дай? - обурено перепитує Кастанеда.
- Ну, продай, тоді. Блять, це ж мистецтво, а не шоу-бізнес.
- Продай? Шоу-бізнес? – знову перепитує Кастанеда. У нього робляться великі звірячі очі, він обхоплює себе руками і починає крутити головою, ніби роблячи зарядку для шиї. Його довге засалене волосся цілими пасмами здіймається вгору.
Зненацька підлітає грак і клює Сантану прямо в тім’ячко.
- Йоб тваю… - Карліто не встигає договорити, як йому в око залітає сіра вгодована муха.
Закривши одне око рукою, Сантана присідає. Одною рукою він тримається за око, іншою – за голову. Кастанеда в цей час витягує блокнота і починає щось занотовувати. Над ним ідеально рівними колами кружляє чимала зграя кажанів. Вони голосно пищать. На вулиці помітно темніє.
Зауваживши таке, Карліто непомітно відкриває свій кофр, що лежить поруч, і взявшись спочатку правою, а згодом лівою рукою за гриф, різко встає і зі всієї дурі заліплює Кастенеді боковий хоум ран. У Кастанеди випадає олівець і блокнот, він валиться на землю і немов би непритомніє. Сантана підіймає його блокнот, відгортає закладку та читає: 23467809712 х 34 $ = 79790553__ каліфорнійська пилорама, сорт І-ий. П’ятниця – купити нову циновку.
- Ну як тобі магічний пас, га, Карлосе? Дострибнув до нагвалю? – питає, дещо нервово посміхаючись, Сантана.
Карлос, з явно не здоровою щелепою і понівеченим носом, лежить, час від часу сопе і бубнить щось собі під ніс на делаварському діалекті.
В повітрі пахне грибами і квітами.
Сантана думає йти, робить декілька кроків, але раптово розвертається, підходить до Карлоса, відвертає бочину його піджака і з внутрішньої кишені дістає невелику полотняну торбинку перев’язану зверху мотузкою з висохлої осоки.
- Привіт Дону Хуану, сука. Гібсона свого зламав через тебе, жлобяра, - мовить Карліто, кидаючи торбинку в пустий кофр, закриваючи його на защіпки і йдучи геть…
Кастанеда підіймається, підскакує вгору метрів на п’ять, таким чином струшуючи пилюку, приземляється, бере закривавлену гітару і імпровізовано грає «кузнєчіка» на обвислих струнах.
У повітрі все ще пахне квітами і грибами.
- Нє, ну не мудак? – запитує одна із сторін його внутрішнього діалогу. |
