творение рождается для того, чтобы было куда не возвращаться
алексей босенко, «случайная свобода искусства»
наскільки б ти не вірив у постійність висохлої фарби,
її кольори змінюються, мов забарвлення шкіри хамелеона,
на абстракціях з’являються сірі відбитки тіней художників,
на фотопринтах проявляються слова, сказані фотографом і моделями,
і навіть луна у виставковій залі
відбиває звуки інакше
коли ти там
сам
на
сам.
що незмінне, то це звороти полотен,
тисячі маленьких клітинок,
у яких ніхто не виграє в хрестики-нулики,
ніхто не вишиє по ним весільного рушника.
саме на зворотах відбувається життя.
дорога в степу, висріблена опівденним сонцем —
довга.
таємна стежка до припнутого у комишах човна —
коротка.
слід на воді від гвинтів пароплава —
зникомий.
дитячі сліди на піску —
назавжди.
біля виходу з галереї
дівчина, народжена, щоб народжувати,
стоїть на колінах і
знимкує макрооб’єктивом мух, що повзають по дохлому псові,
хлопець, народжений, щоб нести на ґорґошах смерть,
звіддаля знуджено спостерігає за нею, курячи в кулак:
починається дощ.
дим, збиваючись докупи у вологому повітрі,
пливе між ними, мов на рок-концерті.
минає весна дві тисячі одинадцятого року коди.
співайте, птахи, —
співають птахи. |
