Уперше за останні 10 років Ліна відчула або щастя, або щось дуже до нього подібне. Немов повернулася у давнє, щасливе іще, дитинство – стільки знайомого й незнайомого водночас!
Вона осміхалася як до двніх знайомих до тутешніх селян, приязно заговорювала, легко знаходила спільну мову, часто розпитувала й перепитувала, палко дякувала й цікавилася усім – від здоров’я до бувальщин, від рецептів до господарства. А головне, вона нарешті вдихнула на повні груди й задихала глибоко й рівно, думала вільно й скільки завгодно – згадувала, мріяла, вела уявні бесіди зі своїми спогадами й з оточуючим світом. Схилившись із сапкою чи граблями, Ліна з сонячною усмішкою проходила рядок за рядком город. Її губи ледь помітно ворушилися, промовляючи слова до листочків і корінців. А руки ніби самі знали свою справу – робили, робили, робили…
- Ліно, вже час обідати! – гукала Тамара Тимофіївна з хати.
- Я не голодна, дякую. Я пізніше. Рядок дійду, – відповідала та.
- Ти порушуєш режим… Приїде на вихідні Марта - я їй про це скажу. А втім... добре, як знаєш. Але ми з дітьми їмо, відпочиваємо, й ідемо до лісу. Ти з нами?
-Та я … Я тут дещо посадити хочу…
- Ну саджай, саджай, Попелюшко ти наша. А ми – по плану. У тебе свій режим, а в нас – свій.
І Ліна лишалася сама. Як найбільше їй і хотілося. А щоб мати поважну причину частіше лишатися самій, вона, як колись і її мати, завела курей. А потім подумала про козу, згадала оту дурнувату Білку й… завела корову.
Дивлячись на це, філософськи підкована баба Тома, що як раз у курках та коровах розбиралася не дуже, а натомість зналася на свіжому молоці й яйцях, вважаючи їх їжею природною, дієтичною й корисною, благословила ці починання. Лінине прагнення працювати на благо родини Тамара Тимофіївна не просто схвалювала, а вважала справжнім і єдиним, бодай, виправданням існування недоосвіченої й м’якодухої онукової дружини. Homo erectus повинен забезпечувати повноцінний розвиток підростаючого покоління у особі двох вельми жвавих і перспективних homo sapiens sapiens – слава Богу, діти не в матусю вдалися. Тож простір Ліниної діяльності ніхто обмежувати не збирався. Навпаки, чим меншу участь її недорозвинена наївність братиме у вихованні дітей, і чим більше вона зробить для їх добробуту - тим краще.На тому й зупинилися: діти – ветеранам науки й педагогіки, корови – попелюшкам.
От саме з корови все й почалося. Або, точніше, завдяки корові усе й закінчилося.
далі будЕ... |
