Жодне з тисяч питань ще тоді не стояло гостро.
Поки все навкруги нам здавалося тільки грою.
Ти посипав пилком мої ноги й забрав на острів.
Там жили ми в дуплі баобаба. Було нас двоє.
Крім великого білого хаскі…
Пам’ятаєш, про що я?
Я пошила тобі одіяло із листя коли.
Ми вживали небесну вату й жували хвою.
Ти просив мене не зачиняти вікно. Ніколи.
Ти просив мене не прикривати лице рукою.
Не носити ні грим, ані шори…
Пам’ятаєш, про що я?
І нічого-нічого-нічого… Незримий витвір.
Просто треба заплющити очі – і ми – герої.
Там, на острові, все було просто, і все було вітром.
І твій батько не пив, не була моя мати злою.
Все з Любові було в тому світі…
Пам’ятаєш, про що я?
А тепер ти прийшов і побачив старезні очі.
По поличкам життя і спідницю зі строгим кроєм.
Ти питаєш: «Ну хто тобі, люба, отак наврочив?»
Ти смієшся. Даєш мені драп, забираєш Моема.
Я вже виросла. І не хочу…
Розумієш, про що я? |
