Невласне житло – то є найвірніший постриг.
Відсутність стін, між якими була б не сама,
між якими жоден не був би пришлим у гості,
відсутність їх, чотирьох, зводить мене з ума.
Вже прагнення дому перебродило у серці.
Тепер невибаглива: мати би хоч конуру!
Чи халабуду з картонок на перехресті,
щоб пальцями ніг будити зелену траву,
а не килими; де ми б проте мали право
на найбурхливіші вияви – зойки і схлипи –
пристрасті й болю. Звісно, коли це за правилом
гри, яку ми назвати наважились близькість. |