Окови мого смирення вже набили синці на ногах.
Б’ються рибою тай об лід мрії про райський світ хоум.
Краще бути останнім барсом в останніх неталих снігах,
аніж бути першопрохідцем, бути першим робітником
світла.
Ти кажеш, смішна й безтямна я, немов героїня з кіно.
Кажеш, я демонтую старе і повітря будую взамін.
Я тобі пропоную воду, забираючи в тебе вино.
Але ж я так жадаю звершень, я так жадаю змін
світу.
Любити в собі тварину я навряд чи навчуся знов.
Я вже зовсім не прагну визнань, прагну у світ парадайс.
Краще жити в галюцинації про велику і вічну любов,
аніж мітити територію, виставляючи свій дівайс
смерті.
Друга свята вечеря. Сто вареників замість світ лав.
Кожна маківка має значення більше, ніж звичка їсти.
Краще бути розп’ятим богом, аніж богом дванадцяти страв.
Важко бути розумним звіром й вимагати приречено змісту
свята.
Тож давай поїдемо в Мексику.
Я побачу нові пейзажі й, можливо, я загублю сенс
вічного невдоволення формою.
Тож давай поїдемо в Мексику.
Я побачу всі храми Паленке й, можливо, я віднайду сенс
існування мене…
потворної. |
