крим — тихий плав баркасу
вдосвіта морем імлистим.
окуні й пеленгаси
на шворках, немов намиста
на шиях смаглявих торгівців.
крим — мій кінець світу,
крапка — у небі кібець.
фісташок безплідні віти.
крим, ти моє прокляття.
недожоване штормом шмаття
прибережних пивничок.
капітани, що в рукавичках
ховають обвітрені руки.
спалені сонцем луки.
невідворотність розлуки
і зустрічей, що як розлуки.
крим, ти моя надія,
кращої й не бажаю.
наперекір вітровію
каміння везуть баржами:
десь прокладуть дорогу,
на якій, якщо доведеться,
порадуюся морогу,
що між камінням б’ється.
«криме, моя любове» —
відлунюватимуть завжди
чайок тужливі зови,
бесіда скель і води,
краючий крик муедзина,
і в мушлі, нагрітій в руці —
море, що, мов дитина,
роздивляється камінці. |
