їхати до моря,
знаючи, яким воно буде:
гори над берегом,
бари на пляжі,
люди, що лежать, стоять, сидять, плавають —
забуваючи,
забуваючи,
забуваючи.
їхати до моря восени,
якраз коли починає дощити,
хлюпати калюжами до дивних придорожніх кав’ярень,
у яких на першій сторінці меню чомусь завжди водка і солянка,
слухати масне базікання далекобійників за сусіднім столиком,
пити напівпритомну руду каву
і знову їхати
до моря.
їхати до моря,
коли перестаєш вірити
у все,
що має назву або ім’я.
та коли, нарешті,
його побачиш —
навшпиньках підходь до води,
сідай якомога ближче
і гладь, ледь торкаючись пальцями
до її долонь.
цілуй її.
раптом зрозумієш:
ти ще ніколи в житті
не цілував
море. |
