кожен будинок на подолі,
дівчинко,
кожна пивничка
і всі її столики, подряпані денцями кухлів,
кожна квітка, що доцвітає цієї осені
з надією повторитися,
безпритульні псиська
з очима, сповненими вірою в життя,
закохані з їхніми букетиками різнокольорового листя,
голуби,
музиканти,
трамваї —
всі вони знають,
дівчинко,
чому, йдучи вулицею сагайдачного,
я дістаю із невидимого сагайдака
невидимі стріли,
й вистрілюю їх всі до одної в небо,
чому я співаю,
стікаючи боричевим током,
чому мені зимно і гаряче водночас,
чому я ладен згребти у обійми
увесь вогкий поділ
й розцілувати кожен кодовий замок
на дверях його парадних.
ти є, дівчинко. |
