Ти тягнеш мене на дно, вкусивши за ліву ногу.
З рота твого ллється вино страждання.
Я не можу пробачити недобажання,
не можу побачити бога
в рисах твоїх, спотворених хмелем шукань.
Я втратила легкість буття, якої не мала досі.
Слина твоя сповнена соку цикути.
Я не здатна повірити в недоспокуту.
Не здатна розширити простір
спільного світу, де гострим став кожен кут.
Десь на далекому острові Авалон
Авеля вбив Каїн. І зрадами нас водномить одарив Всевишній.
А пам’ятаєш, ти з кісточки вишні
для мене зробив кулон?
Я його загубила у Барселоні.
Певно, тому ми, генії, – горді й грішні. |
