1.
Каштан в рудому полум’ї – посуха.
Спадає листя й трохи деренчить
Достиглі “їжачки” лускають глухо.
Каштан мовчить і в небі дощ мовчить.
Він вріс у літо, а вдихає осінь
Повітря гусне, гусне сам – бурштин.
А вітер неспокійні ноги носять
Десь так далеко... Рокіт голубиний:
Вовтузяться, до всохлої баюри –
Води нема, злітають до Дніпра
І сіють вітер, пера із гіпюру
До ніг каштану...
2.
Золота долоня краснопірки
поєднала під поверхні плівкою
дно і небо. Водорості цівками
розцвіли медуз зайдешніх зірками.
І, якщо дивитись з-під руки,
Ніч в полудень спить на дні ріки.
3.
Тополя вирівняла свічку
і срібним світлом зайнялася.
Тече у місяць, в’ється річка,
мов трохи інеєм взялась, та
прохолода... Прохолоди?
Нема ні краплі, все омана.
То тільки ніч. Тополя молить,
Проха дощу, роси й туману. |