Дощ пересапує мої грядки,
сум переписує мої рядки...
Надворі зливи вологка рука
гойда дерева й голубів ляка.
І зошит, лишений на підвіконні,
гортає вітер мокрий і озонний.
Дощ пересапує мої грядки,
сум переписує мої рядки...
Під цокіт мірний, голосно-безгласний
я вмію жити без турбот, без часу,
бо кіт із потонулого будинку
дарує воркітливі перезмінки.
Дощ пересапує мої грядки,
сум переписує мої рядки...
І світ як чаші каламуть безкрая
мМене гойда, колише, напуває.
Я не труюся, я і не боюся
У сірій зливі сіро розіллюся.
Дощ пересапує мої грядки,
сум переписує мої рядки
з кінця в початок, з краю і до краю.
Не бійтеся, світ вмився й не вмирає. |
