колись я навчуся казати прозоро про те що вже знаю чи зовсім не знаю
колись я за руки усіх позбираю й гуртом поведу до лісу
і всі посміхнуться мені від любові і я напуватиму пташок з долоні
і жоден не буде утиснутим буде утриманим буде за мною пускати бісики
буде пускати свічки струмками ноги мочити в бистриці
кожна ж бо річка гірська здатна винести з серця усі образи
я роздягатимусь прямо над каменем хмари двозначно висітимуть
ти трохи далі холодного вітру і бризок будеш чекати
ти повертаєшся в сторону сонця в сторону ночі і волі
ти вічно сивий заплутаний й щирий тихо ідеш по дорозі
я відлітаю далеко за обрій просто це час залишати пороги
але зустрінемось знову з тобою десь під землею о третій
лиш не ревнуй мене свято під листям сховане дикими равлями
лиш не тужи я до тебе з дороги і після смерті повернуся
дощ не змиває від соку з наплечника святості чистої плями
дощ пропускає вперед, бо шкарпетки, ти знаєш, завжди доречні
другові ліпшому
Голо-совалка
Правила
+2
Шедевр! Одно из лучшего здесь!
+1
Понравилось
+0.5
Что-то есть
0
Никак
-0.5
Хуже чем никак
-1
Отстой
-2
Пиздец, уберите эту хуйню с Тепловоза!
Средняя оценка крео: +0.5 Проголосовавших: 9
! Голосование доступно только авторизованным пользователям
Усмішка - улыбка, посмішка - ухмылка... Це часто плутають, тому таке.
заплутаний й щирий - краще було б через кому: заплутаний, щирий
свято під листям сховане дикими равлями - оце гарно дуже)
Плюс, якщо вже до оцінок.
