Третє відкрилося око.
Вилізли мудрості зуби.
Сила зросла в руках…
Досвід?!
Досвід створює пам'ять.
Пам'ять створює думку.
Думка створює страх.
Страх – застаріла програма.
Звичка дурна, що від неї
вранці болить голова…
Біль?!
Біль – це потрібний досвід.
Досвід створює думку.
Думка творить дива.
Голо-совалка
Правила
+2
Шедевр! Одно из лучшего здесь!
+1
Понравилось
+0.5
Что-то есть
0
Никак
-0.5
Хуже чем никак
-1
Отстой
-2
Пиздец, уберите эту хуйню с Тепловоза!
Средняя оценка крео: +0.22 Проголосовавших: 11
! Голосование доступно только авторизованным пользователям
НЕПОНЯТКА - СНАЧАЛА МЫСЛЬ СОЗДАЕТ СТРАХ, А ПОТОМ ЧУДО ПОСРЕДСТВОМ БОЛИ?
Страх и боль могут только воссоздавать себя, и если не сделан другой выбор, то это - бег по замкнутому кругу, увы...
Третє відкрилося око.
Вилізло око на лоба.
Поруч і двоє старих
Страшно?
А ви б не полізли
Стріха посунулась в мить
Досвід та пам'ять від болю
Мати і батько усіх
Звичок дурних
Дуже дивних
Страху страхітлива тріска
Трощить потроху блакить...
Думки МОЖУТЬ творити дива і МОЖУТЬ творити біль, страх, злість... Думка - це інструмент, за допомогою якого ми будуємо реальність, а не просто мозкова реакція. Справді, річ у тому, яку саме думку ми обираємо. В процесі життя (досвіду) наш мозок (память) фіксує: грип - це неприємно; зрада - це принизливо; коли тебе вкусив собака - це боляче... Ми боїмося повторення. Одна згадка (думка) про собаку чи зраду вводить нас у ступор (думка породжує страх). Ми боїмося зради, ми сваримося з коханою людиною, відчуваємо спустошення (біль). Але ми можемо обрати життя без болю. Біль вчить нас продукувати ті думки, які творять реальність, позбавлену болю (якщо біль нам уже набрид). Або ж біль може нічому не навчити. Тоді думки й надалі продукуватимуть біль, і ми його й надалі відчуватимемо й будемо отримувати саме такий досвід. Гадаю, тут усе прозоро. Й ніяких суперечностей.
---Літ. редактор 7
тілько без образ:
таке враження що ти надто усім переймаєшся й інтелектуально захоплюєшся.
От, приміром, читаєш книгу з медицини - і знаходиш у себе симптоми усіх хвороб, і терміново пишеш про це креа. Потім читаєш Бхагаватгіту - переймаєшся і пишеш наступне креа. А далі більше: натрапляєш оком на підручник з кінології - і знову захопливо переймаєшся, і знову, беззастережно вірячи в істиність прочитаного, і в те, що ти єдина віднайшла там правду, ПИШЕШ
Так безапеляційно, так ультимативно-афористично-просвітницьки...
важко так... писати,й читати... нелегко
пиши душею, а не вбудованим пристороєм переймання - в тебе добре виходить: вже є з чим порівняти
удачі
---олейна 10
Дякую. У ваших словах є правда. Я досліджую, тому не ображаюсь. І справді намагаюся поділитися отриманою інформацією через власну поезію, сприймаю і трансформую. Це теж душею, але занадто, певне, по-менторськи)) Зараз такий період. Були інші. Просто у власному житті замало того, чим можна й варто ділитися.
