Марево
Мені сьогодні марилось… живу чужим життям -
розбитим та потрісканим, не з тим і вже не там.
В душі чужі емоції, в очах чужа журба,
А навкруги овації, а навкруги юрба.
Ти поряд (чомусь поряд ТИ!)… Але ж це не спроста…
Ти марево з минулого, з подертого листа,
З чернетки… знову викреслю. І знову посміхнусь.
Мені це лише марилось, тому я не журюсь.
Я звикла. Покохала знов – я вірю, я люблю!
Та інколи, сполохана, чужим життям живу…
Я сумую без тебе…
Я сумую без тебе… Поза межею часу та спогадів,
Я сумую, бо знаю, що життя вже спалило мости
І між нами нічого-нічого, і нами не прожито
Ні одного щасливого дня з гордовитою назвою «ми».
Так природньо – між нами роки та години мовчання
Та невчасно загублена мапа земель Ельдорадо,
Де ми мріяли, як деміурги творити кохання,
І знаходити в кожному дні та хвилині відраду.
Не судилось… і то лиш моя теорема,
Моя відповідь, сповідь, нікчемні та марні думки.
Я збагнути не можу – чому моя доля окремо
Буде плести зелені й духмяні з барвінку вінки…
І ми будемо далі паралельними стежками кОвзати,
І, ми будемо далі будувати окремі життя,
Оминаючи біль, оминаючи радісні спогади,
З тих часів, коли мали надію на спільне буття.
Я без тебе сумую… Нехай!… Це моє божевілля.
Розійшлись. І життя вже спалило мости.
Ти казав, що відчув – як я місяць тому святкувала весілля,
Я також відчувала, як за місяць до того зіграв своє ти.
***
Ты мне снова снился…
Снился ты мне снова…
Почему-то злился,
Не сказал ни слова.
И в своем молчании
Был таким суровым,
И таким отчаянным,
И каким-то новым.
Я стояла рядом,
Руки скорбно висли…
Не коснулась взглядом,
Не коснулась мыслью.
Как жена чужая,
Рядом с чужим мужем.
Время обнажая,
Мы о прошлом тужим…
Вспоминаю сон свой,
И пишу верлибр…
Ну, хотя бы снишься
И на том спасибо… |
