в нас знову злива...і я не знаю куди діватись.
сиджу роздягнена аж по душу.
розкинь як пазли, мене порозвішуй на грати.
звернись до мене не !подруго!, а !мій друже!
підстав долоні до мене, і я підставлю. чекати будем,
допоки хтось з нас за словом полізе в кишеню.
і так в ніяковості, раптом, хтось стане раніше Буддою,
й своїм осяянням витеше іншому кремінь. |
