Мариш у ліжку, серпнева жінка. м’які привиди долонями ковзають по тілу, як по льоду.
Сонце, що змерзло у воді, що завмерла у повітрі, що згоріло у темряві, що палає в душі, що стогне досхочу, що бажає дощу, що віщує про хмари, про пухнасті примари, демонічний прошарок суботнього серця.
Маячня поза ковдрою, теплого світанку подарунок, танеш крапельками у струмок, дзюркочеш джерельною німфою, торкаєшся смутку недоторканого. Мариш у швидкоплинну мелодію, танцюєш танок серцебиття, ледве чути стукіт крапель вередливих.
Безтілесний дух обіймає, гойдає, хвилює збудження хвилі, хвилини плинуть поза часом, багряний гранований краєчок ласий зваблює, нагадує на згадку, годує наполегливо смачними устами, напуває вологими, заспокоює на втіху, тікає, женеться, спалахує яскравим, але несправжнім, безтілесним.
Прохолодно підглядаєш, неуважно підслуховуєш, прохолодно підглядаєш, придивляєшся, піддивляєшся до долоней теплих, за долонями разом з ними, до уяви підступної, до примарних оголених пестощів знахабнілих.
Неуважно підслуховуєш шерех, шарудіння, шепіт. Шерех припливу солоного, піни гіркої, шарудіння піску вогкого, скляного, шепіт лоскотливий, спритний, гарячий, бешкетливий.
Чарівник бентежить – ніяковієш розгублено, принадний співрозмовник невиразний, мандруєш по сузір’ях досконалих, а він, ласун покірливий, сміховинний, напризволяще покинув.
Нерішучий вчинок, боязкий розквіт ревнощів розкішних, справжніх, хочеш-бажаєш обхопити, вполювати відчайдушного, приголомшити шаленого, відімкнути несамовитого, звільнити божевільну божественну пристрасність, що відпочивала заперечувана, відлякувала соковита, позмагатися, закохатися, врятувати занедбану, приголубити непокірну, розбурхати чутливе відхилення, відреагувати, нарешті, відверто, ототожнити відважно, віддячити рясно, нізвідки, ненавмисне, затишно, чарівно к о х а т и с я...
Кричиш, дужа, краса надзвичайна, пишнобарвна, мариш, зачарована, у ліжку крадькома ти сама... |
