Я колись помандрую до Африки,
в лапи сонячній динамічності.
Ну а поки життя забиває цвяхи
в босі ноги моєї вічності.
Яснокрилий мій сяючий гріх,
я нестиму в собі до кінця
тебе, друже.
Я побачу цнотливий пейзаж пустель
і тіла, мов лоза, натягнуті.
Ну а поки знаходжу в своїй постелі
щоки в пудрі і пальці в золоті.
Але ти, на відміну від них,
не тонуєш брудного лиця,
любий друже.
Повернусь я із темною шкірою,
із тамтамом і синім кактусом.
Ну а поки затори і чорні діри,
вечори під високим градусом…
Мій сп’янілий і схиблений бог,
твою плоть я спожив без жалю,
милий друже.
Повернусь на слоні чи на страусі.
Із піском або серцем у пазусі.
Ну а поки отримую по заслузі
за кармічні провини й казуси.
Хоч згораю, коли ми удвох,
я це хиже проміння люблю
в тобі, друже. |