Годі, Господи. Хто з нас вартий своїх надій?
Так вже вийшло - вона не йде мені з голови.
Чим ми стали за кільканадцять щасливих діб?
Вовна й тирса – лялькові душі: зшивай і рви…
Біла крейда, червона фарба, важкий скелет –
Все збігається у розпечену больову
Точку, ось воно – невимовне, даремне, зле
Серце ляльки – бавовна й тирса… Зшиваю, рву,
Не розводжу спиртів, схиляюся до кислот..
Часті гості, нечемні черги, брудні коти…
Пам’ять вимкнувши, активую автопілот.
Годі, Господи, можеш більше не берегти. |