У різних містах ми були, і були чужими.
А я вже боялась отак безпричинно радіти.
І я ще не знала, якими бувають діти
у хворих тілах і зі зморшками попід очима…
Ми станемо мудрими, зламаними і злими?!
Але я ще хочу сміятися з твого пальця
й ногами набряклими тупати дивні танці
під пісню, позбавлену сенсу і ритму, і рими.
Це щастя між нами, як привид, таке незриме…
І добре, що твоя Жанін дотепер у Женеві.
А в нас - березневі коти і свята травневі,
й дитячі серця із образами дуже старими. |
