теодозія
раптом йому пригадались
і залізниці закінчення,
і дівчинка, що кричала:
я буду дивитись на інших!
все, що було богом дане
сьогодні як на долоні:
ніжно торкати вустами
вихор у неї на скроні.
море, мов чача, займалось.
моря було по вінця.
причалом луна блукала:
я... буду... іншою?
феодосія
всі вулиці вели в минуле,
до моря, до її обіймів -
так руки до жінок тягнули
актори у беззвучних фільмах.
і серед ночі, він, напившись
якогось дивного мускату
почув, до неї подзвонивши:
ваш абонент бажає спати.
й цибаті чорні чаплі кранів,
вантажачи металобрухт,
із розпачем, немов востаннє,
пташино зойкали:
ти-тут. |
