– Ми всі народжуємось маленькими істотками в середньому, напевно, по три кг, точно не знаю. Кажуть – незрячими чи такими, що бачимо всьо перевернуте й перекручене, не відрізняючи відстаней, не розуміючи значень звуків і взагалі не тямлячи – що нам тут робити, а, тим паче, хто ми є (окрім різниці статі). Не будемо вдаватись у деталі того, про що я стверджувати напевно не можу, бо й сам не пам’ятаю, і, напевно, не кожен згадає той момент, як уперше всрався, не знаючи, що так просто, тут, куда ти прийшов, срати під себе не прийнято, що тут це роблять в білий керамічний стілець, в дірку, прорубану в дошці чи вилиту з бетону, або й у кущі, на благо ростючої там травички та лопушків, при цьому ховаючись чи закриваючись, щоб цього ніхто не побачив. Хіба не весело? Я не прихильник срання під себе, мені також подобаються всі прибамбаси, в які придумано срати, в т.ч. людська душа. Поки ми маленькі ми срем всюди, куди нас вчать це робити. А, коли вже підростаємо та відучуємось срати під себе, от тоді набираємось навиків срання вже в душі людські, і, як срем туди, то не закриваємось і не ховаємось так, щоб цього ніхто не побачив…
– Стоп! То ти хочеш сказати, шо я срала тобі в душу? Хто тобі, блядь, сказав, шо вона в тебе є?
– Я тобі не «блядь» і я ні слова не сказав про тебе, я в загальному, думка така цікава…
– Ти – придурок! Думка така цікава? Якого хуя ти мені таку цікаву думку нав’язуєш? Мені похуй твої думки, філософ сраний. Це – піздєц. Живеш з ним десять років, готуєш йому пожерти, переш його смердючі шкарпетки, засрані труси й зашмароване дрантя, а він каже, що розучився срати під себе…
– Знаєш, шо я тобі, падла ти така, скажу: ти, як срав з маленького під себе, так і среш… і під мене среш. І шо? І піздєц! Виходить, шо при цьому всьому ще хтось сре йому в душу. Подивись на себе. Смердиш, як цап старий. Гівном смердиш. Шо ж я, дурепа, в тобі такого знайшла дванадцять років тому? Хто тебе такого на мою голову наслав з твоїм мопедом…
– Не мопед, а – «Ява».
– Яка різниця «Ява» чи мопед? Де він тепер? Ти навіть на велосипед заробити не можеш. І хто кому після цього всього сре в душу? Чого мовчиш? Знаєш, шо винен і мовчиш. Ой, за що мені така кара?
– Люба, може, вже даси мені заснути? Мені о 8:00 на роботу, а тепер вже майже третя ранку. Тобі все одно, спатимеш, скільки хочеш, а мені в шахту лізти.
– От ні хуя собі… То тобі не треба було спати й на 8:00 в шахту, коли про срання розпиздівся, а, коли я кілька слів сказала, то це вже не даю йому спати. Ти коли зі мною нормально говорив? Завше тобі то шахта, то дружки твої, сьогодні ще й срання. А я? Я хто тобі? Повернись до мене, коли я з тобою говорю.
– Яка різниця, куди я повернутий – все одно темно. І, будь-ласка… Я вже дрімаю…
– Ти ж задом до мене повернутий – ще насреш під мене.
– А як обернусь передом то нассю. Га-га-га.
– Ах ніхуя собі шуточкі… Ти чьо ржеш? Я з ним серйозно говорю, а він рже… Ішак!
– Серйозно?! То це серйозно таке говорити, шо я насру під тебе? Коли це, нагадай, я срав під тебе?
– А хто вранці 1 січня 2006 року на балконі насрав? Я? Чи може то Дід мороз?
– Дід мороз не сре і не ссить. Він – казковий персонаж, а в казках ніхто не сре. І я на балконі не срав, а, як не я, то крім тебе, люба, нікому. Ти ж прибирала – значить, за собою вину чувствувала, чи я не правий?
– Це вже я терпіти не буду. Воно нажерлось без пам’яті, пішло на балкон курити… Але в нього – як курити, то й срати. Сіла, тварюка, насрала… а, як пройшло три роки, він каже, шо то не він. І не то, шо не він, а я! Та я, як сру, то трошки й один раз на три дні.
– Мгг, і в календарі відмічаєш. Га-га-га! Люба, якшо три кілограми – це трошки, то я взагалі не сру.
– В календарі я менструації і овуляції відмічаю.
– Ну менструації ладно, а нахуя тобі овуляції відмічати? Ти ж уже три роки, як клімаксна. Чи тебе їбе, може, хтось в час, коли я в шахті?
– Ну якшо і їбе, то шо тобі до того. Ми взагалі-то про балкон говорили…
– Ах ти шльондра… Я в шахті жизнью ріскую, а вона їбется тут, ще сміє казати, шо я – бездушний, що я сру під неї, й мою «Яву» мопедом називає. Ти хоть розумієш, шо мопед – це хуй проти «Яви». «Ява» – це…. «Ява» – це піздєц!
– Дивись на нього – лицем до мене повернувся. Любий, ти мене хочеш?
– Ссяти я хочу! Кажи, сука, хто їбе тебе, в час коли я жизнью ріскую?
– Заспокойся, любий. Ну які, в сраку, в сраці менструації чи овуляції можуть бути? Та й хто мене їбати буде? Ми тут в радіусі 300 км. Єдина пара геїв. І давай спати – ми ж в одну зміну тепер в шахту ходимо. |
