- Слушай, а ты в это веришь?- Во что в это?- Что первая любовь - всегда последняя?- Не знаю… Надеюсь, что нет… (Анна Гавальда. «Просто вместе»).
***
Коли він приходить, все стає схожим на справжнє,
Він втомлений, але щасливий, читає мені Гавальду,
Готує якусь вечерю, дивно смачну, як завжди,
Й здивовано посміхається «ну що за дурня, навіщо оте кохання?»
І справді, яке кохання, коли він просто існує поряд,
Дихає, засинає, дивиться фільми й пише листи батькам,
Запевняючи їх буденно: «скоро приїду», а я одразу тамую подих
Намагаючись не закричати раптово і дуже по-театральному: «не віддам».
Він пригортає до себе і враз розкриваються всі мої карти,
Навіть ті, що приховані в випрасуваних комірцях.
А він каже: «маленька моя, воно ж навіть того не варте,.
ну подумай сама, ну не плач, ти ж доросле розумне дівчатко».
Коли він приходить, все стає схожим на справжнє,
Він втомлений, але щасливий, читає мені Гавальду.
А я шаленію від того, що він зі мною, нехай навіть і не назавжди.
Й здивовано посміхаюсь «навіщо оте кохання?» |
