чекаю на лікаря…
хоча, навряд чи він мені зарадить.
примусить ковтати якісь пігулки,
порадить не нервувати, не плакати.
діагноз невтішний – скаже.
можливо, знадобиться лікування в
стаціонарі…
в чудовій білосніжній кімнаті
зі світлими великими вікнами
(так, ніби відпочиватиму в п’ятизірковому
готелі all inclusive).
милі привітні панянки
кожного дня будуть приходити в гості:
частуватимуть солодкими та гіркими напоями,
будуть піклуватися про здоровий сон.
всього буде занадто і раптом стане так спокійно
та легко, але я не розумітиму того щастя.
буду малювати пейзажі, які бачитиму з віконця,
чиїсь незрозумілі портрети, можливо, навіть
твої…
та, коли трішечки прийду до тями,
і майже загояться вени, на зап’ястях
счезнуть страшні червоні смуги,
думками повернуся до реальності…
ніби в страшному кошмарі
побачу до болю знайомі очі
і злякаюся…
стане страшно від розуміння
того, що ніколи в цьому огидному житті
не захочу їх більше бачити.
не то пальто
курю бамбук…
год новый наступил опять,
а у меня, увы, нет теплого пальто…
до тошноты доводит запах ели.
схожу с ума: читаю пруста и кокто,
а так хотелось снега в коктебеле.
самбукой греюсь…
дым в лицо – в камин бросаю
гегеля и канта.
поет мне свои песни григорян,
в шампанском плавает кусок макрели.
играю с тенью в домино,
в аквариуме светится неон.
остался гете и бальмонт…
потом и греться будет нечем…
я сожалею лишь о том,
что, нет пальто.
курю бамбук… и снова – вечер. |