Сиджу я все на соснi,
Та й думку ж ту гадаю –
Чого ж це я, мов сокiл,
По небi не лiтаю ?
Бо є ж у мене й крильця,
І дзьобик волохатий.
Та тiльки ж прикували
Якiїсь поцiпаки
До ц’єї мя сосенки
Залiзними тросами,
Всi нiжки перебили
Грубезними буками.
Неподалiк з базюки
Розбили вщент родину –
Сестричок моїх рiдних,
Та й ненечку ж єдину...
За що ж така страшная
На нас впала розплата ?
Ми ж вашiї створiння,
Ми ж прип'ятськi бджолята... |