Я розчиняюсь в ній як молоко в ранковій каві.
Закутуюсь в долоні, заплутуюсь в її волосся.
Коли цілує плоть – здається відчувають кості.
Коли тікає геть – не легко, мов в чужій оправі.
Як бинт вбирає в себе кров мою багряну
Коли серденька рани плачуть, кровоточать.
Рентгенить тіло і сканує хворі очі
Допоки сльози радості на щоки не нагрянуть.
Стрижу думки, вони усе спішать зростати.
Про все нам не розкажуть карти та зірки.
Залишусь вдома, намагатимусь поспати.
Добавлю цукру, пошукаю цигарки... |
