ПЕРЕДСОН
Повільна гусінь паморозі -
слимакова хода -
довгий лишає слід.
Чудуються очі калюж:
небо дивиться якось холодно,
пронизливо і неприязно,
легше не бачити – мружитись.
- Небочко, небо, чого ж ти?
Ми – діти твого дощу.
Пригадуєш, був тут днями?
Усміхнися до нас
сонячно!
- Тссс, - злітає згори
печально
повчально,
то гілка здіймає руку
й кладе на вуста
листок
один
другий:
- Тихше, маленькі,
Це – осінь.
Не жартуйте до неба,
прозорі мої,
спіть собі.
Спіть...
ХЕРСОНСЬКА ОСІНЬ
Херсонська осінь така насправжня:
і жовтень – жовтий такий, аж лячно,
і вересень – вересовий, медвяний
у серпанковій сріблястій мрячці.
І листопад – листопад правдивий.
Вийде – і ранок втрачає листя,
вдосвіта трепетне, мерехтливе,
гілки вичорнюючи начисто.
Перестрибнув – наче лан квітучий:
Зелено, жовто, черлено, сиво.
Осінь херсонська така болюча,
Тривала, стишена до безсили. |
