Чудовий край, високi гори,
Прозоре небо, дiаманти зорi,
Полум'янiючий закат.
Смарагд долини, золото пiску,
Кришталь води –
Це рай земний.
Шаленство барв, безмежжя кольорiв.
Та навiть у сказаннях
Не збереглося пам'ятi про них.
Це iнший свiт.
Тут звуки мають вирiшальну силу.
Тут запахи говорять про життя та смерть.
Це край людей, якi не знають, що таке краса.
Але пусте.
Не може переймати те, чого нема.
І в цiй землi без Мiсяця та Сонця,
З’являється дiвча – звичайнеє дитя.
Та, на свою бiду, все ж не таке як всi.
І поки ще мале було – нiчого :
Немає слiв, щоб зрозумiти суть.
Але ж роки iдуть, iдуть, iдуть...
І ось, нарештi, наступає день,
Коли немає бiльше сил тримати в собi
Це диво.
Вона говорить.
Та як знайти слова,
Щоб передати те, чого нема ?
Спочатку просто смiх.
За тим – недоумiння.
Роздратування перейшло у злiсть.
Ненависть вибухне насиллям,
І все.
Кiнець завжди один.
І знову зникнуть небо, мiсяць, зорi.
І знову повний спокiй
У раю.
Де це було ? І де повториться ?
Не знаю.
Та, сподiваюсь, не в моїм краю. |
