Осінь пришла сірим небом, наповненим холодними хмарами.
Прийшла, зараза, хоч я її і не кликала.
Різкий, мов тисячі голок дощ, нагадав про те, що моєму плащику вже пора в шафу на зимову сплячку.
Іду по алеї, вистукуючи на брудному асфальті ритми осені, ритми дощу, ритми смутку і самотності. Ритми свого серця.
Чорти б її забрали, ту кляту роботу. Ненавиджу прокидатися о шостій ранку, ненавиджу оці сонні вранішні збирання, коли мозок ще не прокинувся і тіло просто налаштовуючись на автоматичну передачу, виконує всі процедури.
Дати котові їжу, дати собі їжу, дати собі каву, подивитись на незастелену постіль й з тихим смутком зрозуміти, що знову щось не встигла…
Дати собі обіцянку з завтрашнього дня почати життя спочатку.
Не викурювати щодня пачку цигарок.
Не посилати далеко - далеко улюбленого начальника.
Врешті –решт спромогтись зрозуміти, за що ж він терпить таке стерво в своєму відділі.
Зробити генеральне прибирання у всіх кімнатах твоєї маленької однокімнатної квартири.
Сходити до психіатра.
Навчитись в'язати крючком й кататись на роликах.
Відвезти маму до…
Довгий перелік твоїх зобов’язань собі переривають без усякого попередження:
-«Сумуєш?»
-«Ні, думаю…»
-«Виходить?»
- «Та не зовсім…»…
Далі пара – трійка фраз про роботу й осінь залишається сумувати за порогом офісу.
Хто придумав цього мужчину?
Чому саме тобі так «пощастило» стати його мішенню?
Такі думки не те що не надихають на роботу, а просто заставляють забути усі, дані собі до цього, обіцянки.
Ну й хрін з ним, з начальником, але робочий день розпочнеться лише після кави з сигаретою.
Курю нервово, глибоко затягуючись, кривляючись настирній осені через вікно.
Мабуть таки дам собі ще одну обіцянку.
Адже знаю, що після роботи піде мене проводити, дійде до під’їзду, подивиться ніжно так і побажає солодких снів.
Пообіцяю собі, що сьогодні не змовчу, як завжди, а все-таки скажу правду: самі солодкі сни можуть бути лише поряд з ним.
Цікаво, а він встигає застилати вранці ліжко?
Кава закінчилась, сигарета обпалила пальці, видавши мені мої таємні потяги – коли чогось дуже хочу, перестаю бачити світ навколо.
Пора іти працювати.
Пора проганяти з душі ритми осені… |
