іноді, коли чогось чекаєш і блукаєш містом,
благаючи заповнити тебе відчиненими вікнами,
трамваями, голубами, іржавим покрівельним залізом,
цілком випадкова людина, перша зустрічна
жінка
повними сліз очима горнеться до тебе, як до батька.
не плач, маленька. за любов, як і за життя,
треба боротися,
викинувши зброю, голіруч,
із власними демонами і янголами.
любов має стати хлібом і вином,
якими святкуєш мир, а не перемогу.
ну от, яка у тебе чарівна посмішка!
й раптом вона цілує тебе у щоку,
ви йдете до хлібного,
й там є вино і навіть хліб.
ви сідаєте просто на асфальт серед площі
і мовчите, рахуючи сині й червоні автомобілі.
дівчинко, дивись -
наші окопи наповняться прозорою водою і сонцем,
варто лише подати тобі руку, виходячи із маршрутки.
тож якщо опинишся від мене в декількох метрах
на засніженій вулиці
я б багато віддав, аби ти посміхнулась. |
