Моє небо налилося дощем
та
під сухими п’ятами осені репнув асфальт.
У порожній голові перекочуються громи й блискавки -
тільки щем,
і ні краплі, ні крапельки сенсу
в усьому, що відбувається!
Осене, хальт!
Я озброєна болем і втомою,
Я вимагаю: на МОЄМУ небі має бути МОЯ погода
(безперечно, придатна
для польотів уві сні й у безсонні)!
Тепер ти почула і знаєш.
Знаєш?
Отже, маєш виконувати,
навіть не маючи згоди.
Я диктую умови:
записуй косими рядками дощу
і хутко висушуй
золотим піском листя
подихом теплого вітру
й запам’ятовуй:
Я
СВОЄ СИНЄ НЕБО
НІКОЛИ Й НІКУДИ
ВІД СЕБЕ
НЕ ВІДПУЩУ
я тебе не пробачу, не забуду тобі й не прощу
я відверто кажу й не вдаюся до хитрості.
Чуєш?
Осені мито
Буде сплачене...
Переболить оксамитова туга,
Переплаче бабине літо у хустку в заплатах...
А у січні бездонне небо – як синя наруга -
подивиться зверхньо й весняно
і нагадає
мені мій дурний ультиматум.
Голо-совалка
Правила
+2
Шедевр! Одно из лучшего здесь!
+1
Понравилось
+0.5
Что-то есть
0
Никак
-0.5
Хуже чем никак
-1
Отстой
-2
Пиздец, уберите эту хуйню с Тепловоза!
Средняя оценка крео: +1.13 Проголосовавших: 9
! Голосование доступно только авторизованным пользователям
усі шляхи, що ведуть тебе собою -
усі однаково ведуть у Нікуди,
а отже немає різниці,
яким шляхом себе обирати,
проте настрій обрати можливо -
настрій кольору мандрівки -
це туга або сміх у серці...
щодо наміру - це підгрунтя,
це мета, чи контекст, чи воля -
це життєва всесвіту сила -
ще коханням ця сила зветься...