Я не поет.
Я – машина для римування тем.
Тих самих тем,
Що блукають навколо нас.
Ти розумiєш мене ?
Не бiда.
Я сам не знаю, про що говорю.
Зараз.
Все це не вiршi.
Це тексти, смислу яких не дано
Прорватись
Крiзь плутанину моїх думок.
Ти розумiєш мене ?
Не бiда.
Я сам не знаю, про що говорю.
Зараз.
Це не слова.
Це звуки, пов'язанi тембром хвилин,
Зливаються згодом
У павутиння рядкiв.
Ти розумiєш мене ?
Не бiда.
Я сам не знаю, про що говорю.
Зараз.
Це не iдея.
Це – розпливчастi образи марень,
Якi облiпили мозок
Ј руйнують мiй розум.
Ти розумiєш мене ?
Не бiда.
Я сам не знаю, про що говорю.
Зараз.
Я ставлю тавро на собi.
Для чого ?
Для того щоб вiдродитись.
Згодом.
Ти розумiєш мене ?
Не бiда.
Я сам не знаю, про що говорю.
Зараз.
Ти не бачиш стрункої iдеї.
Для тебе - це марення хворого мозку,
Фантазiї, що принесло
Божевiлля.
Ти не чуєш цих слiв.
Для тебе це просто звуки,
Якi вилiтають у прiрву часу.
Якого немає.
Ти слухаєш вiршi,
Та не вiдчуваєш їх смислу.
Для тебе це просто тексти,
Позбавленi сутi.
Ти дивишся на поета,
Але не бачиш живу людини.
Ти бачиш тiльки машину
Для римування тем.
Ти ставиш тавро на всiх.
Для чого ?
Щоб стати вищим самому ?
Себе не обдуриш.
Ти розумiєш мене ?
Не бiда.
Головне, що я розумiю все.
Зараз. |
