Я бiлий великий пухнастий метелик,
Я бачу мiльйони яскравих свiтiв.
Вони вiдбиваються в дзеркалах очей,
Вони розбиваються дотиком крил.
Попереду – свiтло, позаду – нiчого,
Я створюю з хаосу зорь чистоту.
Мене проклинають вiд сходу до сходу,
А я все спiваю пiсеньку свою.
“Я бiлий великий пухнастий метелик,
Я бачу мiльйони яскравих свiтiв”
Я живлюсь їх розумом, силою, болем,
Видавлюю все з них, що зможуть вiддать.
А трохи потому, пустi оболонки
Продовжують тихо в собi iснувать.
Нiхто з них не зможе мене зупинити,
Нiхто з них не знає, що є такий – я.
I тiльки як громом, вiд сходу до сходу,
Лунає тихенька пiсенька моя.
“Я бiлий великий пухнастий метелик,
Я бачу мiльйони яскравих свiтiв”
Моє павутиння, барвисте, шовкове,
Простяглось навколо на тисчi лiт.
Воно переливчасто грає як море,
Захоплює в собi весь сонячний свiт.
А там, посерединi, сяючий морок
Приховує тайну мого майбуття.
I скоро вже, скоро новi легiони
Пiдхоплять цю пiсню, як це робив я.
“Я бiлий великий пухнастий метелик,
Я бачу мiльйони яскравих свiтiв” |
