Толік телефонує Кендзьору і каже: прівєт, забиваєм стрєлку біля славної німфи світової соціалістичної революції Рози Люксембург о вісімнадцятій.
Ти шось плутаєш, Толік, - ніяковіє Кендзьор - може біля Самсона з левом?
Допізди, - відповідає Толік - у мене в торбинці будуть сегменти, елементи, блоки і перекриття яких вистачить на цілий вечір.
Чортівня. Це літо виявилось якимось вкрай… гм… вар’юватим. Сонечко в знаці-зодіаці риб, місяць ночами кудись зникає, астрологи застерігають і все таке. Але сьогодні Толіку неодмінно тре буде зустрітись з Кендзьором. Незрозуміла орнітологічна напруга стала нестерпною.
- Толік, відсьогодні ми будемо правильно пісяти.
- А це як?
- Ти щось чув про циклічність і кругообіг речовини в природі?
- Це щось про ті твої цицьки і бульбулятори у вигляді австралійських лемурів, так?
- Ну майже. Дивись, всі йдуть пісяти в Могилянку, чи то в кафе «Картасар», а ми нє. А знаєш чого?
- Бо ми їбали і Нобеля.
- Ну і це також, але в основному через те, що ми потрібні природі.
- Але спочатку треба випити пива, ти ж не будеш пити оці сцяки з фонтана?
- Ага розумію, все що витікає, спочатку кудись стікає, а...
- У мене пересохло в горлі. Суха філософія – мертва філософія. Вип’ємо, бо одвикнемо.
Кендзьор з Толіком плентаються за пивом. По дорозі зустрічають Адепта-радіо. Його знають тільки просвітлені і знедолені. Адепт-радіо стріляє у них сигарету, суне її за праве вухо, і закурює свою. У нього дзвонить мабіла, і він дуже голосно почнає кричати, що не брав він ніякої табурєтки з лікарні ім. лікаря Павлова. Що то було рік потому ще, і шо своє ліжко він лишав застеленим коли йшов, і чому там під ковдрою мертва жаба, гусяче пір’я і маленька срібна кулька він не знає. Не дочекавшись поки Адепт-радіо договорить, Кендзьор з Толіком рушають до жовтого пивного ларька. Ну, не в молочарню ж їм зрештою рушати і не в магазин «Житомирські ласощі».
- Ти яке пиво любиш?
- Я люблю Хугарден!
- Толік а в тебе грошей на нього вистачить?
- Нє канєшно.
- Толік ти ідіот і далбайоп.
- Ти ж спитав яке я люблю, а не візьму. А візьму я собі Чернігівське Преміум, бо воно вставляє. Три пляшки візьму. Нє. Навіть чотири.
- Розумієш, Толік, любиш ти Хугарден, а п’єш шо? Чернігівське. Отого то ти і ідіот.
- Це знову твій Гегель?
- Хуєгель блять. Заткнись. Це моя власна теорія Великої Цицьки. Це як з дівчатами. От Мартуся Калиновська з ким живе? З Кефіром. А любить кого? Кіпіша. Виходить шо не часто вона любить, розумієш. А я рахую шо любіть треба якомога частіше. Тому люби своє чернігівське пиво і не вийобуйся. Хугарден блять.
- Ого, кльово я вдув. Але Кендзьоре, ти якийсь їбанутий, при чому тут цицьки.
- Бо світ стоїть насправді на трьох велетенських цицьках.
В цей час червневе Сонце знаходиться у напівзеніті, а Юпітер ніжно цілує кілечка Сатурна. Толік із Кендзьором поволі все дужче відчувають нєвиносімую льогкость битія і чимчикують далі. Вони віддаляються від пам’ятника Григорію Сковороді все дальше і дальше, цього разу на захід. Куди? Та Бог його знає. Певно до бару танцювати психодіско, або посидіти в склепі з сатаністами, або…
- Кендзьоре, курочка чи півник?- пита його Толік.
- Курочка.
- Ага, хуй там, півник.
- Добре цього разу робимо по твоєму.
(Ту бі контінюед…) |
