тепловозтепловоз.com

выйди за пределы восприятие без границ


В Тамбуре

10:23 Изготовитель: Вскрытый п...
23:30 Мне впадло было...:
00:33 Acidjazzz: божэ, я вс...
07:01 ночной сыщик: ---Сплюшка...
16:07 wdr: ---Chinask...


В Камментах

15:15 гавнотовитель к ночной сыщик: Кухня
13:44 svetyaric к svetyaric: Язык проглочен ...
22:42 Chinasky к Басаргин Сергей: Зеленых ягод ар...
23:38 Сплюшка к Басаргин Сергей: Воспоминания Фр...
21:04 Chinasky к sandal: гра в курку


Вход
ник:
пароль:
Забыли пароль? Регистрация


Отдельные вагоны

Литконкурсы

Спам Басаргина

Багаж

Предложить в Лучшее

Книга ЖиП

...ДИЗМ

Автобан

Вова, пошел нахуй!
Последнее: 2018-09-14 16:08
От посылательнахуй

Спецтамбур для объявлений
Последнее: 2016-05-27 09:48
От wdr


Сейчас на сайте зарегистрированные:




Наши кнопки
ТЕПЛОВОZ.COM: Восприятие без границ!

Добавь кнопку Тепловоза на свой сайт!

Укр>Рус переводчик

Лента креативов
10 июн 2009 Юра Некурин: линейка судьбы (14) +0.28 (16)    
10 июн 2009 Абрам Хоррор: Psychedelic art-rock (31) +0.52 (23)    
10 июн 2009 wdr: Раствориться в тиши (26) +0.31 (25)    
-> 10 июн 2009 олейна: “Ветерок” (14) +1.5 (12)    
10 июн 2009 Ivan Kulinski: мусон (23) +0.38 (15)    
9 июн 2009 snejastik: 9 м кв (13) +0.67 (21)    
9 июн 2009 YU: Максимализм (20)(9)    


КРЕО2009-06-10 : олейна : “Ветерок” версия для печати печать с комментами

Я, коли чую запах в’яленої риби, завжди хочу пива. Аж губи шерхнуть і перехоплює горло. Це тим дивніше, що випити більше одного кухля я все одно не можу. З мене навіть сміються: ти не пиво п’єш, ти рибу їси й трошки запиваєш. Та й в’ялену рибу саму по собі, без пива, я уявляю хіба у вигляді натюрморта. І все-таки, коли чую запах риби…

Пригадую, якось батько на вихідні вирішив узяти мене з собою – погуляємо, каже, як справжні хлопці. Мама чомусь була проти. Та батько цикнув на неї й вивів мене на двір.

Ми не поїхали автобусом, а пройшли пару зупинок пішки навпростець, провулками, хвилин з десять. Йшли тут уперше, й усе мені було цікаво. І незнайомі люди. І чужі пильні собаки, і нахабні й полохкі водночас дикі коти. І тепла глина сухої дороги, що злітала з-під ніг рудим пилом і осідала на пальцях, які стирчали з сандалів. І струмочки якоїсь незрозумілої води, що текли невідомо куди не знать ким прокопаними через вулицю канальцями. Пахло полином і cкопаними городами від чужих парканів вздовж провулку. Пахло гарячим вітром від пустиря, що відкривався попереду.

Так цікаво ходити можна й вічно, але для годиться треба було спитати:
-Довго ще, пап?
-Набридло? Зараз. Оно вже, - і вказав на щось довгою сухорлявою рукою.

За пустирем через дорогу, за вкритою чудернацькими мозаїками з битих кахлів зупинкою, скоцюбилася, притулившись бочком до складського бетонного забору, білена хатка з синіми дерев’яними панелями. На ній кривим курсивом було написано російською «Ветерок».

-Прочитаєш? – весело поцікавився батько
-Ага. Ве-те-рок.
-Нам – туди. Папка там завжди відпочиває, - він взяв мене за руку й ми увійшли.
Хоча увійшли – не те слово. Ми провалилися на саме дно карого ока вороного коня – так густо і тьмяно там було. А ще цей запах! Вперше! Мішаний запах риби, пива, біляшів, дешевих цигарок - вологий і густий! Хотілося заплющити очі й тягти його носом, запам’ятовуючи й просотуючись ним.

- Ого, як малому подобається! – засміялися з першого столика чоловіки. – Коль, твоє мале?
- Моє, старшеньке. - поважно відповів тато, потис чоловікам руки й сів. – Валь, пиво свіже?
- Канєш, Коля, - блиснула на нього великими очима губата жінка у білому халаті й дивній білій шапці – немов Снігурці зім’яли кокошника.
- Плесни як всігда. І тараньку. Іех-х-х… Біляш будеш? Чи котлету в тісті? – поцікавився він у мене, посадивши собі на одне коліно.
- Буду. І пива!

- Я т-тобі дам, пива! – легкий потиличник повернув мене на землю, чоловіки знову загиготіли. – Ситро якесь є?
- Томатний сік. Із солькою. – так само щасливо відповіла батькові губата тітка й аж завалилася грудьми на прилавок.
- Давай. А ти біжи. Принесеш тату пиво і тараньку, а потім сходиш, візьмеш у тьоті Валі біляш і сік. Да? Ну на, тримай. – він зсадив мене униз, дав гроші й заговорив з чоловіками, які, по-моєму, його дуже поважали й більше слухали, ніж сперечалися.

Перші гроші, як медаль, не хотілося віддавати. Та тітка чекала, і треба було поводитися по-дорослому.
-Це - вам.
-А це – тобі. На, - вона простягла мені барбариску.
Але сьогоднішня раптова дорослість не дозволила мені її узяти:
- Пасибі, я не хочу. Папі - пива і тараньку, мені - соку і біляш.
- Ой-йой, яке вперте! Прям Колька і все! – засміялася тітка Валя й подала мені важкий кухоль і шорстку рибину. – Надоїсть із ними – ходи сюди, добре?
- Ага.

Та не до неї було. Я вперше – з татом серед дорослих, вперше – їм біляш із соком, вперше на мене серйозно дивляться і не сміються. Навіть кличуть до столів, з батькового дозволу, і пригощають: підсмажують на сірнику плавальний риб’ячий міхур – «пузирь». Він шипить, коричньовіє, здувається і спочатку гаряче тане у роті, а потім перетворюється на справжню жуйку. І пахне вона так, як і все довкола - густо, волого і смачно.
Мені так добре, що я не одразу помічаю, як розмови за столиками починають гарячішати.

- Іди на вулицю. Пограйся. Я до тебе вийду, - каже батько.
Я не сперечаюся. Коли він отак підводиться – високий, жилавий і худий, коли отак зсуває брови – з ним ніхто не сперечається, навіть мама. То ж я просто питаю:
- На дах залізти можна?
- Можна, потихеньку. Впадеш – уб’ю!
Я киваю й біжу на вулицю.

Після “Ветерка” здається, що надворі взагалі немає запахів, тільки сонце, вітер і кольори. Та то нічого – у мене всередині свій запах.
По дереву я перебираюсь на дах, гарячий і смолистий, вкритий такою штукою, яка називається «толь», бігаю сюди й туди, потім набираю якихось кісточок, гілочок і камінців, лягаю черевом з біляшем усередині на самий високий край даху і по одному скидаю їх униз. Дивлюся, як вони летять униз і слухаю, як ледь чутно бамкають – бам!.. бам! А потім співаю про «Орльонка» і «Аврору» - свої найулюбленіші пісні…

І аж коли небо синіє і мені на даху стає прохолодно, знизу виходить батько й гукає:
- Льончик, додому! Ти де?
- Я тут, - звішуюся до нього.
- Ну то стрибай, я зловлю!
Я - стрибаю. Він – ловить. І ми йдемо додому, обидва дорослі і щасливі. Обидва пахнемо рибою і «Ветерком».

- Па, а ці дяді – твої друзі?
- Вони? Просто козли. Там дав декому по пиці. А то прям сильно були нарвані, розумієш? Таких нада ставить на місце. Бо кожне тупе падло, Льончик, повинне знати своє місце і не мішать людям.
- А ми – люди?
- Люди, Льончик, канєш люди. Добре тобі було?
- Ага.
- Ще з татом підеш?
- У «Ветерок»? Піду! От здорово!

І, поки мені не прийшлося йти до школи, ще аж 3 роки, ми з татом щонеділі бували там. І це було здорово. Тільки мама кожного разу плакала і казала:
- Ну хто б це додумався п’ятирічну дівчинку тягати по кабаках? Ну не ідіот хіба, га? Ну чого ти мовчиш, алкаш? Лєночко, доцю, тебе там не ображали?
- Не ображали. – відповідала я і стріпувала стриженим чубчиком. – Я ж з папкою! Давай з нами, а? Там так пахне!
- Та чую я, як від тебе пахне, - всміхалася й витирала очі мама.

І вона змивала з мене цей запах до наступної неділі. Але він уже ніколи не покидав мене. Навіть коли згорів “Ветерок”. Навіть коли помер батько. Навіть якщо багато випити я не pможу й курити не навчилася досі. Але, коли чую запах в’яленої риби – хочу пива і... навідати з батьком маленьку забігайлівку за пустирем і зупинкою. Щоб мені було 5 років і щоб усе будло тільки попереду.


Голо-совалка
Правила

+2Шедевр! Одно из лучшего здесь!
+1Понравилось
+0.5Что-то есть
0Никак
-0.5Хуже чем никак
-1Отстой
-2Пиздец, уберите эту хуйню с Тепловоза!
Средняя оценка крео: +1.5
Проголосовавших: 12

! Голосование доступно только авторизованным пользователям






Перейти в профайл, отправить ЛС

олейна пишет:

Пора прощаться
Білі ведмеді
питання до них та до нас
Я не знаю...
Пишеться (денникове)
не лучшие стихи не от хорошей жизни
війна і мир
Та правота
2
щось щезне
невыносимая легкость бытия (с)
черепаховое
як мені бути
НАВІД-ЛІТ
не поріжся без мене
повертатися
мурашине щастя
Бачити, знати, вірити
Дід Федір (все)
Спільні хвилини
КОРОЛЕВСКИЙ СУД
 
... и еще 183 (!!!) креативов ...



олейна отстаивает:

усталая песенка
іхтіандрості
Kravdiy, прости или Спецом для продавщицы индульгенций
Минимально-довольнаЯ (песня)
внутренние процессы
прокламация
фтопке
опус №
незалік
Шютка ли сказать
С пляжа Боливуд
лирика-уёгурты
противоречия
журлива ретроманія
крайзерова соната
утренняя готовность №1
Чего я хочу или Что я могу
Взаємодія – процес взаємний
бисерок
(три зірочки)
ВЕСЕЛАЯ ЖЕНСКАЯ ПЕСЕНКА
 
... и еще 1 отстоев ...




КОММЕНТАРИИ


 Chinasky  1   (170335)     2009-06-10 09:40
МЄга!!! +1.75 (вголосуйку двушка)

 griol  2   (170340)     2009-06-10 09:59
+

 Та, что на ушко шептала  3   (170364)     2009-06-10 10:49
Здорово! До костей пробрала настроением, запахами и ощущениями. Меня отец водил в "Дубки", землячка!

 nlo  4   (170390)     2009-06-10 11:39
Здорово!!! що тут ще казати...

 олейна  5   (170410)     2009-06-10 12:49
из беляшей сделать беляков мог тока ворд!!! 3 раза исправляла, а он, собака...

 олейна  6   (170413)     2009-06-10 12:54
своих очепчяток хватает :(

 Kate  7   (170466)     2009-06-10 15:35
перечитываю и еще хочется.
столько всего поднялось из памяти, комок в горле.
спасибо, Алёна.



 Летов  8   (170481)     2009-06-10 17:01
Спасибо,Олейна. Пройняло до мозга костей.
Так хочеться, щоб мени було 5 рокив, та все було ще тильки попереду. Даже и не выразить всего, что нахлынуло. Оценить не возьмусь.

 Летов  9   (170485)     2009-06-10 17:05
Просто классно!

 олейна  10   (170580)     2009-06-11 10:33
тронута, спсб

 ясмаленькойбуковки  11   (170655)     2009-06-11 12:44
дякую!

 олейна  12   (180070)     2009-08-21 15:14
---ясмаленькойбуковки 11
і я

 Фэри  13   (244166)     2012-01-04 00:05
такое живое! круто!

 олейна  14   (244167)     2012-01-04 01:19
---Фэри 13
мне тож нра) спсб



НУ ЧТО?

Отправлять сюда комменты разрешено только зарегистрированным пользователям


ник:
пароль:
Забыли пароль? Регистрация
Вход для Машиниста Tепловоза
©2000-2015 ТЕПЛОВОZ.COM