Мої почуття уже не важливі,
Бо ти нажав клятий ОК у своему засмаленому думками мозку.
А там було легке питання, таке банальне, нудне
„Чи ви дійсно бажаєте відправити Документ Мікрософт Ворд в корзину?”.
Ј ти нажав ОК. Банальне ОК. Ј все, мене нема в твоєму мозку. А мені там було дуже тепло. Але я в корзині, у серці.
Ти залазиш туди, продираючись крізь терні почуттів, болю, жалю, всього багато вже накапало в твоїх нутрощах, вже й не розбереш. Ј знову клятий ОК. Ј знову кляте питання.
„Чи бажаєте ви викинути файл (1)?” Бажаєш. То є назавжди. Насправді. Назавжди.
Назавжди ТИ залишишся в серці моєму.
Назавжди Я залишуся тільки ДОКУМЕНТОМ MICROSOFT WORD для тебе.
Я – папірець, навіть ні, я – сукупність нулів та одиниць, які заполонили твої капіляри і вени, а ще артерії і альвеоли.
Ти живеш цими цифрами, а я десь серед них, заблукала, ти не дав мені компаса, та я й не вмію їм користуватися...
Твоя печінка така жалібна, я бачу тебе From indoors. Та імпортна мова поселилася й у мені.
Але ж ...
ОК.
Ј це моя доля... |
