тепловозтепловоз.com

выйди за пределы восприятие без границ


В Тамбуре

14:48 pliker: ---двері в...
14:02 дверь в купэ: О! привет ...
13:30 Алекс: Всем здрас...
12:33 писклявым голос...: старикашек...
12:15 СКОЛЬКО ВАС МИ ...: CСУКА ЕБА...


В Камментах

12:39 pliker к iGor: скалки
21:42 Сплюшка к pliker: тоска
21:39 Сплюшка к iGor: скалки
09:34 ляляндра к murena: Потеря
16:03 pliker к Юджин: Холостяцкие вещ...


Вход
ник:
пароль:
Забыли пароль? Регистрация


Отдельные вагоны

Литконкурсы

Спам Басаргина

Багаж

Предложить в Лучшее

Книга ЖиП

...ДИЗМ

Автобан

Вова, пошел нахуй!
Последнее: 2018-09-14 16:08
От посылательнахуй

Спецтамбур для объявлений
Последнее: 2016-05-27 09:48
От wdr


Сейчас на сайте зарегистрированные:




Наши кнопки
ТЕПЛОВОZ.COM: Восприятие без границ!

Добавь кнопку Тепловоза на свой сайт!

Укр>Рус переводчик

Лента креативов
6 июн 2009 Намнаплеватьштейн: Этери (20) -0.05 (16)    
6 июн 2009 Div4a: рови і мрії (12) +0.43 (7)    
5 июн 2009 ясмаленькойбуковки: 5 июня (23) +0.35 (15)    
-> 5 июн 2009 олейна: ПШЕНИЧНІ ЯНГОЛИ (14) +1.5 (9)    
5 июн 2009 Loffofora: Кода (14) +0.5 (8)    
5 июн 2009 snejastik: Смешные вопросы. (22) +0.52 (18)    
4 июн 2009 snejastik: Здесь говорят. (34) +1.31 (29)    


КРЕО2009-06-05 : олейна : ПШЕНИЧНІ ЯНГОЛИ версия для печати печать с комментами

Не знаю чому, але саме цей випадок, про який ми так нікому й не розповіли, згадується особливо часто. Щось у ньому є таке… - незбагненне, чи що?
Їх було семеро – золотоголові, блакитноокі діти з веселим ластовинням на засмаглих обличчях. Шестеро прямокутних хлопчаків та дівчинка – білява-білява, тонка і прозора. Вони азартно й радісно, мов молоді хорти, гнали нас пшеничним полем – вузькою стежкою між жовтими стінами вигонистого колосся. Я біг останнім і мріяв про одне – не впасти…

А ще півгодини тому все було добре. Батько привіз нас «Нивою» на нову дачу до села. Мамина подруга з двома своїми дочками та моя двоюрідна сестра з вереском побігли рвати квіти. Я попросив маму: відпусти мене з батьком додому. Там хлопці й футбол у дворі, а тут – ну що мені робити з малими занудами? Та вона сказала: ні, ти залишишся, будеш годити дамам, як справжній джентльмен. Дурня. Та я пообіцяв і лишився. А батько поїхав, щоб увечері повернутися по гостей.

Неприємності почалися, щойно «Нива» зникла у куряві. Виявилося, що ніхто не взяв хліба. Мамина подруга зраділа, бо «вони хліба не їдять». Проте її дівчата засмутилися. Тож моя мама одразу відрядила нас усім гуртом по хліб до села, яке лежало за широким, мов море, пшеничним полем.
- Дімо, йдіть. Ти вже дорослий. І дівчаткам – екскурсія. Будь мужчиною, кавалер!

Вона тицьнула мені до рук сітку, гаманець, і махнула рукою на хвіртку. Не встигли ми відійти, як мама з подругою сіли під вишнею і наперебій заговорили про своє…
Я пхикнув і повів дівчат через поле:
- Тільки так - слухатися мене. Ясно? Ясно, кажу?
Вони захихотіли й не відповіли.

Вузька й далека золота дорога. Високе шалене сонце. Маки та волошки, що стримлять просто з-попід ніг. Світ – багато цікавіший за слова. Доки ми дійшли - кожна набрала собі по букету. Очі горіли, щоки палали, ноги у дорогих сандалях по коліна вкрилися сірим пилом. Хотілося нових вражень – ще більш радісних та несподіваних. Та спорожніле село, що наче вимерло від спеки, нічим порадувати їх не могло. Тільки десь в кінці тремтячої від жару вулиці стояв скоцюблений дідок і з похмурою цікавістю поглядав на нас з-під руки. І рипіла покинута кимось нефарбована гойдалка-коники.

- Дім, купимо хліб і - на річку? Тут є річка? Сходимо, да? – наперебій верещали вони.
- Та сходимо, сходимо, - відмахнувся я, й пірнув до напівтемного вибіленого магазину. – Чекайте мене тут і ніде не лізьте. Ясно?

В магазині довелося довго чекати заспану продавчиню. Вона повільно слухала, повільно несла хліб, повільно рахувала здачу, а потім повільно відкрила рота – щось спитати? – та просто широко позіхнула. Я, ввічливо дослухавшись, переконався, що їй нема чого сказати мені й пішов на двір. Сонце й підозрілий гамір просто вкрили мене й я закляк, розгублений і сліпий.

- Дімо! Вони б’ються! – підбігла, вириваючись, зарьована сестра.
Коло простої дерев’яної гойдалки під грушею з’юрмилося з десяток сільських дітей, які з методичною злостивістю тягали за волосся моїх дівчат.
-Що ви робите?! За що?! – побіг до них я, перечепився й упав.
Вулицею розлігся регіт. Обтрушуючи збиті коліна, я скочив, підняв сумку з хлібом увірвався до ослабленого сміхом кола.

-Що тут таке?
- Дім, ми сіли покататись, а вони кажуть - це наше, ви хто. А я кажу: ми трошки покатаємося й підем. Там Діма по хліб пішов, а ми його ждем. А вони кажуть: ідіть, ви чужі. – зацокотіла старша з моїх гостей, розмазуючи по лиці сірі сльози. – А я кажу, у нас все – спільне. Ми ж не поламали! А вони…

Сільські перестали реготати й пильно дивилися на мене. Хтось із них зараз мав прийняти рішення: бити нас, чи ні. Я обвів їх поглядом – синьоокі, однаково сухорляві й присадкуваті, мов пальці на дитячій нозі. Мабуть, головний оцей. І я заговорив до найбільшого:
- Дівчатка не хотіли. Вони не знали, що то ваша гойдалка. Ми вже зараз підемо. Добре?

Вони не відповіли й перезирнулися. Я мовчки виштовхав з кола дівчат і пошепки сказав:
- Ідіть уперед, я за вами. Полем, стежкою, як і сюди. Не бійтеся. Все нормально.

Ми рушили у цілковитій тиші порожньою вулицею, на тому кінці якої так само пильно стовбичив той самий засохлий дід, вдивляючись з-під руки. Вони рушили за нами. Мовчечки. І вже край самого поля, випірнувши з-за хлоп’ячих спин, з’явилася ота тоненька як лоза біла дівчинка, яку я одразу й не помітив. Вона пронизливо заверещала:
-Дай їм!
- Бігом! – крикнув я малим, бо все зрозумів, і вони, як горобці, пурхнули межі колосся на стежку. – Не озиратися! Бігом! - і кинувся за ними.

Перед очима стрибала то жовто-сіра вузька дорога, то дівчачі спини, то перелякані обличчя, то цупке колосся, то синє небо. По спині били чимось лунко й боляче. Озирнувшись, я дістав у лоба соняховим стовбурцем, й мало не заточився:
-Бігом, бігом! - наказував я дівчатам.

Та у них з переляку плуталися ноги. Й коли то одна, то друга з них падали, я раз-по-раз думав: ну, все! Але ніхто з сільських не забігав наперед – я загороджував собою вузьку стежку, а топтати пшеницю, щоб обійти мене, вони не наважувалися. Тож усю свою нерозхлюпану злість виливали по черзі на мене, збуджено сміючись і вигукуючи:
-Дай я!
-Пусти мене!
-Ану я отак!

Та годі, - скрикнув я і став. - Ви що – не люди? За що?! Ми вам - нічого не зробили!
Хлопці перезирнулися й теж стали. Та знову з-за них вистрибнула ота білява трісочка і, тонко скрикнувши, «Бий!» - вчепилася нігтями мені в лице. Я вирвався, мало не впав, рвонувся вперед і дістав коров’ячим кругляком у груди.
-А-а-а! – схвально закричали вони й стали кидати всім, що могли зібрати з-під ніг.

Мої перелякані дівчата побігли чимдуж уперед, я - за ними, боячись оступитися й впасти. Боячись дати дорогу тим незрозумілим дітям, що зараз і б’ють, і плюють, і кидають лайном, і видирають волосся… І радіють з того…

Розшалілі, вони не помітили, як закінчилося поле. Кинувши хліб сестрі, я гукнув «Додому!!!» таким голосом, що злякався себе сам. А потім розвернувся до сільських, відчуваючи, що від люті темніє в очах. І тільки сонце, сліпуче, гаряче сонце я чую і бачу. Тільки сонце пече у грудях і давить подих. Скрізь сонце і від нього сліпну, глохну, не дихаю. Все решта – просто рухи рук і тіла, які дали собі волю…

Я гарчав і махав руками, хвицав ногами. Хтось заточився в колосся, хтось заволав і побіг у село, хтось відступив, у когось я вчепився намертво й качався в пилюці. Не чуючи й не бачачи, а відчуваючи все це. Аж доки вереск білявої дівчинки не оглушив мене. Вона вчепилася мені в занесену для удару руку й верещала високо й противно:
-І-і-і-і-і-і!

Я отямився й роззирнувся. Проти мене було тільки двоє – заюшений старший хлопець, що плакав у траві, і оця білява миша. Вона люто й без сліз подивилася мені в очі, допомогла звестися хлопчині, обхопила його під пахви, й вони подибуляли стежкою до свого села.

На полі бою валялися покинені соняхи, палки. Край поля ми витолочили як коні. Глянувши на свій одяг, я зрозумів: покарання мені не уникнути. Ще не зрозуміло, що наплетуть вдома дівчатка. Напевно вони вже там, і ридьма ридають.

Але вони не розповіли нічого. Сказали - Діма впав з гори. І вони – теж впали з гори. Де ми знайшли ту кляту гору – годі було й спитати. Чорну роздавлену паляницю, що тхнула стайнею, розкришили курям. Нас вимили й покарали – поставили по всіх кутках хати-дачі.
- Дім, - шепотіли з кутків дівчата. – А чого ти їм зразу не дав? Так було класно!
- Не знаю, - буркнув я. – Відчепіться, дурні. Через вас.

Я був герой і на мене не ображалися. Можна було казати усе. Але й зараз я не знаю, чого так довго терпів знущання.

По-дорослому можу собі пояснити: ніяк не міг повірити, що люди, хай і діти, тим більше такі гарні пшеничні янголятка, здатні отак з еасолодою нізащо цькувати інших людей. Я не хотів битися, я прагнув домовитися.

А може, я боявся, що мене зметуть і рушать на дівчат?Не знаю. Але щоразу пригадується цей випадок , коли нема кому зупинити натовп. Коли самої правди стає замало. Й коли "бути людиною" не означає нічого.

Та й не мені одному, я думаю, пригадується щось подібне.


Голо-совалка
Правила

+2Шедевр! Одно из лучшего здесь!
+1Понравилось
+0.5Что-то есть
0Никак
-0.5Хуже чем никак
-1Отстой
-2Пиздец, уберите эту хуйню с Тепловоза!
Средняя оценка крео: +1.5
Проголосовавших: 9

! Голосование доступно только авторизованным пользователям






Перейти в профайл, отправить ЛС

олейна пишет:

Пора прощаться
Білі ведмеді
питання до них та до нас
Я не знаю...
Пишеться (денникове)
не лучшие стихи не от хорошей жизни
війна і мир
Та правота
2
щось щезне
невыносимая легкость бытия (с)
черепаховое
як мені бути
НАВІД-ЛІТ
не поріжся без мене
повертатися
мурашине щастя
Бачити, знати, вірити
Дід Федір (все)
Спільні хвилини
КОРОЛЕВСКИЙ СУД
 
... и еще 183 (!!!) креативов ...



олейна отстаивает:

усталая песенка
іхтіандрості
Kravdiy, прости или Спецом для продавщицы индульгенций
Минимально-довольнаЯ (песня)
внутренние процессы
прокламация
фтопке
опус №
незалік
Шютка ли сказать
С пляжа Боливуд
лирика-уёгурты
противоречия
журлива ретроманія
крайзерова соната
утренняя готовность №1
Чего я хочу или Что я могу
Взаємодія – процес взаємний
бисерок
(три зірочки)
ВЕСЕЛАЯ ЖЕНСКАЯ ПЕСЕНКА
 
... и еще 1 отстоев ...




КОММЕНТАРИИ


 олейна  1   (169714)     2009-06-05 14:24
Возьмёжны очепятки и абшибки.
Креа сырое. Бу рада советам, что бывает редко :)))

 griol  2   (169716)     2009-06-05 14:39
по мне вроде норм, читаеца легко. тока последние три абзаца, так се, что-ли.

вот одно "из" что гугл не хавает - "еасолодою ни за что цькуваты"

 griol  3   (169717)     2009-06-05 14:48
да, янголи это ангелы что-ли?

 loffofora  4   (169718)     2009-06-05 14:54
Хуххххх. Ну по 1 назва ахуєнна
2 дуже кльово що ти пробуєш писати від іншої особи.
3. тема повчальна і пиздата. Якісь кавалочки гірші якісь кращі якісь ваше кльові бо передають динаміку.

За нехуй піде для читання в школу. +1.5
савєт- піши

 loffofora  5   (169719)     2009-06-05 14:56
---griol 2
с наслаждением кого то щимить (хз цькувати - тип заебивать, унижать)

 griol  6   (169720)     2009-06-05 15:02
---loffofora 5
дык не раз говорю, чо самим в падлу в гугл пустить. там есть галка "собственный перевод". весь текст переводить необязательно, об этом даже не заикаюсь, но ряд предложений или оборотов, просто пополнит словарь. хули тут непонятного. тем паче креос в переводе будет смотреца и читаца по другому, то бишь со стороны.
мне легче, споткнувшись, просто не рубица читая дальше, а... поставить метку в каментах - тут был вася или без оценки.

 олейна  7   (169722)     2009-06-05 15:11
лофыч прафф
а еасолода - очепятка, я ж прдупрждала

 Ivan Kulinski  8   (169730)     2009-06-05 17:11
Супер. Малярушко, спасибо. +2.
Зы: Гаряче!

 sandal  9   (169731)     2009-06-05 17:17
супер

останнє речення все псує

 Толстой  10   (169736)     2009-06-05 19:29
слишком много букв слишком много букв слишком много букав слигшком много букав слишком много букв слишком много букв слишком много букыв

я тоже так могу

 nlo  11   (169777)     2009-06-06 22:41
Аааааа!!! Йопт...классссссс!!!

 олейна  12   (169916)     2009-06-08 13:59
---sandal 9
ты прафф, но ... оч хотелось это сказать :)

 Та, что на ушко шептала  13   (170055)     2009-06-09 08:03
Редко, но на этот раз ставлю +2. В короткий динамичный рассказ сумела вложить довольно не простую тему и четкую эмоцию. Все гармонично.

Спасибо!!!!

 олейна  14   (170066)     2009-06-09 09:23
дякую



НУ ЧТО?

Отправлять сюда комменты разрешено только зарегистрированным пользователям


ник:
пароль:
Забыли пароль? Регистрация
Вход для Машиниста Tепловоза
©2000-2015 ТЕПЛОВОZ.COM