Темна кімната, скло, стеля. Усе таке пусте і самотньо. Ј я пуста, як та пляшка Martini, що вчора допили. Я намагаюся відірвати себе від сумних реалів, але моя кров і плоть залишаються у сірому місті, не хочуть покидати його.
Ј мене розриває нудьга і невиразність. Очі закриваються і я хочу, я знову намагаюся відірватися і полетіти в темряву ночі. Та не можу, руки, немов клеєм приклеєні,
і я знову розумію, що я тільки лялька у твоїх руках, і ти бавишся мною, коли того хочеш. Ти відриваєш мої руки, ноги, волосся, у мене ллються сльози із очей, таких невиразних і пустих, вони вже нічого не виражають, тільки стриману біль, все...
Ти сьогодні знову пограв зі мною, і у мене в грудях тепер шматок м’яса, який ти залишив, мені, на згадку. Ј мені тепер дуже тяжко дихати. Моє дихання тепер не легке і нестримане, а тяжке і нудотне.
А твоє волосся все таке ж духмяне. Ти пам’ятаєш, як ми насолоджувались свободою, стоячи на вершині?
Я вже не хочу жити без тебе - з тобою. Моє життя – невивчений чи погано прочитаний урок, а ти – то якась нова аксіома, з якою мені треба жити, бо без тебе – не можу, а з тобою – дуже тяжко і болюче.
Ј я сиджу на вікні, упершись коленнями у вікно і дивлюсь на сніг, який блищить. Зірки є і на Землі. Це – сніг, такий чистий, невинний, не пізнаний. А для мне зірка – ти. Ј все, я упираюсь ще і ще, стекло вигинається, потім якийсь тріск.
Ј я сиджу і мовчу, просто дивлюся.
Я хочу відшукати себе. Але боюся розуміти, що я вся – у тебе. Ти мене обікрав, ошукав мою душу.
Я сиджу на вікні, а поряд – та кохана і мовчазна пляшка вина, чи вини, то все однаково, мені вже набридло і остогиділо гратися в живих. Я же тільки лялька, тому й не п’янію від цієї гіркої вини.
Але я хочу стати людиною і повернути себе, я виграю у тебе в цієї партії, але програю наступну, а потім – коло, як той трек, на якому ми бавилися з картингом.
Темна кімната, стекло, стеля. Усе таке пусте і самотньо. Ј я пуста, як та пляшка Martini, що вчора допили. Я знову намагаюся відірвати себе від сумних реалів, але моя кров і плоть знов залишаються у сірому місті, не хочуть покидати його.
Я люблю свою Зірку, хоч як боляче мені не було... |
