розбіжності
воно находить, як розлад шлунку.
- нікчема. хоч би орфографію вивчив.
- дисидентішка, що ніколи не був на війні.
- ти деградуєш.
- ти висиш в інтернеті.
- у тебе немає власного стилю.
- за що б ми жили, якби я не працювала?
- як ти собі уявляєш, ми будемо вирощувати дитину?
- як ми будемо лікувати дитину?
а я собі поганяю: гей, життя, гей!
гей, писанина, гей, алкоголь!
найближчі пару років я не хочу дітей, не хочу ліків,
не хочу війни.
я хочу писати, пити, гуляти нічним полем.
нічним містом. нічним узбережжям.
думати й пити. писати.
цілувати. любити.
я молодий, я хочу просирати свою молодість.
згубити свою молодість, прожити її,
випити її, написати її,
прогуляти її в нічному полі,
подарувати її нічному морю,
вогникам узбережжя,
які так кльово розпливаються
після фляги молодого вина.
зрештою, я хочу подарувати себе,
вільного, всього – тобі.
хоча
з подарунками у мене завше
була нескладуха.
я дарую – а тобі потрібно
щось принципово інше.
в контакті
мені наснилось,
наче всі жінки, з якими я кохався,
і ті, з якими ні,
й ті, з якими вчився,
й ті, з якими бачився у дитячому таборі,
у кав’ярнях,
або – бррр! – на літературних читаннях –
наче всі вони знайшли мене,
припхалися в гості
й почали розповідати й запитувати,
розповідати й запитувати,
розповідати й запитувати,
показувати свої фотографії,
показувати фотографії своїх хлопців,
своїх, о боже, дітей,
а котрась навіть написала
у мене на стіні
що й досі мене любить.
жах!
а за ними підтягнулися хлопці, з якими я вчився,
тобто з якими прогулював навчання,
пив пиво, курив план, крав трансформаторні обмотки,
помирав від похмілля, від юності,
від планів, від галімого плану.
а потім прийшла подруга мого знайомого
і сказала: я хочу тебе просто зараз,
поки він спить.
о, чорт! йдіть ви всі нахуй! – заволав я, прокинувшись.
страшно подумати, що саме заради цього усього
стільки людей сидять в контакті. |
