майбутнє поезії
там було з півтори сотні студентів,
а точніше, здебільшого студенток,
у маленькій кімнатці, гордо названій авдиторією для презентацій.
здається, сьогодні вони зібралися презентувати
нові збочені парфуми – на основі розчину ста китайських дезодорантів.
повітря пропікало легені
і лупило в голову ізобутаноловими випарами.
організатори запізнювалися,
і я вже збирався звалити,
коли прийшла ведуча – стегнаста білявка,
вибачте – сказала вона, я запізнилася, я ж білявка.
поетичні читання почалися.
фішка полягала в інтерактиві – читали «круті» поети
упереміш з простими поетиками із залу.
ви б на це подивилися – як вони пнулися на сцену,
відштовхуючи одне одного,
щоб прочитати декілька галімих віршиків
курчачими підлітковими голосами.
я було вже знову намилився збритися,
як раптом вийшов нічим не примітний чувачок
і почав читати маяковського.
зал шаленів. їм сподобалося.
вони поставили чувачку найбільшу оцінку,
навіть не підозрюючи, кого насправді оцінюють.
коли один з «крутих» назвав їм,
регочучи, автора,
запала кількахвилинна мовчанка.
здавалося, навіть запахи парфумів зніяковіли
і всоталися назад до баночок і балончиків у їхніх сумочках.
якраз чудовий момент, щоб забратися звідси –
подумав я.
___________________________________________________________________
юність
двоє у чорних спортивних костюмах
ідуть мені назустріч,
відчуваю: причепляться.
не знаю, яким чином, але я завжди чітко відчував
цікавість до себе з боку потенційних супротивників.
стискаю в кишені рідного мисливського ножика,
зробленого хрещеним
зі шматочку підводного човна.
наближаються,
один
трохи
випереджає
іншого
і питає:
- братішка, не підкажеш, де тут «юність»?
- юність, юність… хрін його знає…
- ти шо, не мєсний?
- та ні, але не знаю, буває таке, живеш
і не знаєш, де вона, «юність».
- нам сказали, що «юність» за мусоркою. єсть там
шось похоже?
- певно, що так – кажу, відпускаючи ножа, – де ж їй ще бути? |
