Ходімо!
Щось змінюється!
Хтось таки прокинувся!
Я відчуваю!
Я відчув твою посмішку, друже!
Хіба ні?
Ні.
Так.
Усмішка, так? Так! ХА!
Так то воно так, але трішечки не так. Тік-так. Чия це усмішка? Якщо це взагалі усмішка. Можливо, це усмішка взагалі. Можливо взагалі, це усмішка. Але чия? Твоя чи ні? Ти кажеш, твоя? ХА!
Ти посміхаєшся тому, що в мене дах від’їхав, чи тому, що в тебе дах від’їхав? Чи тому, що розумієш, що дах від’їхав не лише в тебе? Чи тому, що в мене від’їхав, а в тебе – ні? Чи тому, що дах взагалі може від’їхати? Чи тому, що я визнаю, що в мене дах від’їхав? Чи тому, що ти визнаєш, що в тебе дах від’їхав? Чи ти посміхаєшся тому, що радієш за себе, чи за мене, чи взагалі радієш, чи радієш взагалі? Чи тому, що ти прокинувся? Чи тому, що відчув? Чи тому, що прокинувся та відчув? Чи тому, що прокинувся та відчув, що ти всміхаєшся? Чи тому, що прокинувся та відчув, що я всміхаюсь? Чи тому, що прокинувся та відчув, що ми разом посміхаємося? Чи тому, що ти прокинувся, та відчув, що весь світ посміхається разом з тобою, разом зі мною, разом із нами? Чи тому, що посміхнувся разом? Чи тому, що ти прокинувся та відчув, що посміхаєшся від лоскоту? Чи тому, що ти прокинувся від лоскоту? Чи тому, що ти боїшся лоскоту? От саме в цю мить він пробіг твоїм тілом, і тебе аж підкинуло. Так? Так! Тік-так. Ти питаєш – як я знаю, що з тобою відбувається в цю мить? А я не знаю! Я питаю в тебе! Чи тобі ніколи не залітало до твого даху, що від’їхав – що Я це Ти? Ні? Не бреши сам собі. Залітало! Я знаю! Залітало, тому що Ти це Я, а Я це Ти! У дитинстві ти був майже клептоманом, і тобі до цього дня соромно за це. Отже Ти – це Я, а Я – це – Ти! А зараз запитай в себе. Запитай, запитай!!! Ні? Ну гаразд, тоді я сам поставлю тобі питання! Скажи мені будь-ласка, любий друже – чия ж це посмішка, кінець-кінцем? Якщо Ти – це – Я, а Я – це – Ти, чиЯ вона? ЧиЯ ця усмішка, твоЯ чи моЯ, чи ваша, чи наша? ЧиЯ вона, ця усмішка? Чия вона? Чия? Чи я, чи не я? Чи ти, чи не ти? Хто впевнено може сказати, чия ця посмішка? Лише сама посмішка! І вона каже, що ні-чи-я! Вона сама по собі, сама у собі, сама на собі, сама до себе, сама у себе, і т.д. і т.п. Ти їй віриш? Бо я вже не розумію – усмішка це, чи ні? Можливо, це відчуття справжності. Можливо, це справжність бажань. Але це не ті бажання, що здійснюються. А ті, що здійснюють. Здійснюють тебе! Бо це не ти їх здійснюєш – а навпаки. Вони тебе здійснюють! І ти це відчуваєш! Відчуваю тому, що ти вже здійснений! А коли ти вже здійснений – то ти нічого не знаєш, не розумієш, лише відчуваєш. Отже, якщо ти, друже мій, визначив – чия це посмішка, ти зрозумів незрозуміле. Якщо це так, то ти здійснив неможливе. Таке, чого до тебе ніхто ніколи не здійснював – окрім мене. Ти зрозумів відчуття, та відчув розум. Вітаю!!!!!!!! Але це ще не все! Тому відчувай відчуття, розумій розум, посміхай посмішку, радій радість, здійснюй дійсність та кохай кохання!!!!!!!! Ти вже повинен відчути, що для цього потрібно лише прокинутися. Бо вже час! Час вже! Час вже спілкуватися! Час спілкуватися! Так-так-так!!! Тік-так! Саме спілкуватися! Бо не треба бути, як те життя, чи смерть! Не треба, як вони ходити колом десь поряд! Десь поряд із собою! Бо час вже! Вже час! Час спілкуватися! Спілкуватися із собою? Так, вгадав! Спілкуватися із собою! Божевілля? Так, вгадав! Саме божевілля! А чом би й ні? Якщо завдяки цьому ти спроможний бути справжнісіньким – здійсненим. Чом би й ні? Бути здійсненим – чи ходити десь поряд із собою!? Це твій вибір! Бо час вже! Вже час! Час спілкуватися та обирати! Чи я, чи не я? Чи ти, чи не ти? Так – чи не так? Пам’ятай – Ти це Я, а Я це Ти. Любий друже, Я вірю в Тебе! Бо час вже! Вже час! Час вже вірити! Тому Я вірю! Тому Я вірю в Тебе! Ти – це – Я. Я – це – Ти. Якщо Ти посміхнувся – то Ти відчув чиЯ це посмішка.
Доброго ранку, друже!
Вір у мене, як Я у Тебе.
Тому що Ти це - ..., а Я це - .... |
