Новий Рік –– петарди, феєрверки –– фьу-фьу.
–– Та навіщо ж ви все це купили?!
–– Коли у нас розпочинається сесія?
–– Вона розпочалася сьогодні.
–– Машина не завелась.
–– Що маємо робити?
Автобус наздогнали в ритмі персонажів кумедних повчальних і печальних персонажів, якими вщерть насичені твори Кустуріци і Шукшина. Темпераментно.
«Штурм Зимнього».
«Кіно для Гітлера».
Бунін.
–– Візьміть оце, -- каже дівчина біля метро хлопцеві, і дає стартовий пакет.
–– Воно мені не треба, –– в`яло і безтурботно відмахується він.
Дівчина образилась, вискнула:
–– Ви не хочете зі мною розмовляти?!
–– Привіт, скажи, будь ласка, що я приїду на сорок хвилин пізніше.
–– Я теж.
–– Та ти вже в путі, а я ще й з дому не вирушила.
–– Гаразд.
–– Коли ти вже приїдеш?
–– Я зрозуміла, що сьогодні нічого не буде.
–– Отаке…
–– Треба їхати, –– сказано настільки байдуже, що одразу зрозуміло ––– поспішати ніхто не збирається.
Нордичний спокій. Отаке воно. Ще б пак. Вона сказала:
–– Позитив –– це зло, –– і весело засміялася.
Помовчала. Потім серйозно додала:
–– З якими матеріями я жартую!
–– Це той випадок, коли людина кажучи одне має на увазі протилежне.
–– Негатив –– це добро?
–– Позитив –– це добро!
А час тим часом крокував…
Небагатолюдне метро, але завтра почнеться. «Свята наближається…» Свята тю-тю. Петардами, феєрверками –– фьу-фьу-фьу…
Бунін, Чехов, Бунін, Довлатов –– принципово нова тиша, один за одним іде день, плине час і той, хто вчора був серйозним, сьогодні став порожнім. Бунін, метро, натовп. Чи навпаки? Чи не має значення? Натовп, Бунін, метро або –– метро, Бунін, натовп? Метро, Бунін, натовп? Ось, нарешті, вулиця. Є мета. Ліворуч, праворуч, прямо, погода хороша.
Думав, що скаже щось цікаве. Пустощі. Пусте. Бум-бум. Відвернувся. Хоче довести, що вся ця маячня, нісенітниця, єресь і все тому подібне має сенс. Що його думка має рацію, має печать геніальності. Ні, нема. Згодом, вже… Спокійнісінько натягує шузи, куртку і потихесеньку шкутильгає собі під ніс навпростець.
–– Що?
–– Ніхто не зміг второпати, як це він отак круто розвернувся і розтанув у повітрі?
–– Розвернувся і пішов собі далі, розтанув миттєво в атмосфері.
–– «Перегон» ––ось, що я вам раджу.
--- Цей нахабний вираз безглуздого обличчя справив неймовірно потужний вплив на філантропічну сутність однієї людини. То була чиста тупа агресія. Лише одна мить, лише один швидкий погляд, коли вони випадково зустрілися і розминулися.
Коли він второпав від чого він схвилювався, то відчув, яку шалену енергію несе той чоловік, і енергію жахливу, здатну зруйнувати любий прояв вільного мислення. Потім він подумав, що сьогодні, мабуть, чомусь, зорі не так склалися, якщо звичайна зустріч з проблемною особистістю, дала змогу вирішити максимально категорично скласти враження від випадкового перехожого. Може у «того» жорстоко болить зуб? То чого він вважає себе філантропом?
Він відсторонено прислуховувався до себе. Він прислуховувався до себе. Уявив, як він говорить крізь зубну хворобу. Згадав, як зовсім хворий збагнув, що повинен негайно знайти стоматолога і вивіска «Стоматолог і Я» набула інших, протилежних ознак, що вона в нього колись викликала. Тоді це була іронічна усмішка, близька до чорного гумору –– тепер це був незаперечний факт: Стоматолог і Я.
–– Доброго дня, докторе.
Після недовгого огляду було наступне:
–– Доброго?!! Я так розумію, що це вже десь третій день, коли зовсім не хочеться? –– і в’яло посміхнувся, –– доброго…
Посмішка була професійна та холоднокровна –– це він помітив натренованою спостережливістю, а за хвилину без анестезії, бо, чомусь, доктор її не зробив. Зуб було вирвано. Коли він отямився, то до дантиста відчував стійку ненависть і ще полегшення від того, що біль, врешті-решт, зникне та й болить вже не так.
–– Хочу порадити, –– вигляд стоматолога був преспокійний і привітливий, –– звертайся до лікаря своєчасно.
Щасливий він повертався додому. Сьогодні був вечір поезії в театрі Актора, де поети читали свої вірші. Вирішив пройтися пішки і покинув таксі неподалік від дому. Приємно грався зеленою листвою теплий м’який літній вітерець, наближалися сутінки, байдуже, що на зміну римованих рядків південної спеки наближалася проза вересня, жовтня, листопада…
–– Даремно, ти, жартуєш з матеріями, які прихильно посміхаються тобі.
–– Аякже! Щось скажу, а потім жалкую.
Помовчали хвилинку, потім він мляво посміхнувся і вона повеселішала і раптом гучно зареготала і ще довго сміялася аж до істеричного приступу:
–– Чому людина має потребу в літературі? Невже не зрозуміло? Краще питання поставити інакше: чому є люди, які не відчувають необхідність читати книжки?
Отаке воно. Обов’язкова полярність стосовно будь-якої теми. Вона мовила далі:
–– Миколай –– розкута людина –– це зрозуміли всі. Хто про це не здогадався або злякалися, або проникли ся до нього ненавистю. Ті, хто сприйняли факт його вільної поведінки, тактовно від нього відсторонилися.
–– Миколаю ж, у свою чергу, було, взагалі, все байдуже. Він квапливо крокував назустріч своїй меті, яку він вже давно заздалегідь відмежував від реальності.
Зіткнулися дві сильні людини –– у кожного своя правда.
–– Ти хто? –– питає перший.
–– А ти хто? –– відповідає другий.
Аплодисменти та гучний регіт.
–– Я –– це Я, а ось хто ти?
–– Ви що, шановний, вирішили поглузувати з мене, посміятися щиро? Від чистого, так би мовити, серця? Так би мовити…
–– Я не знаю…
–– Хо-хо!
–– …що на це каверзне відповісти.
Усі визнали поразку. Цілковиту поразку.
Обов’язкова полярність світоглядів стосовно будь-якої теми. Отаке воно і, дійсно, Миколай –– розкута людина.
–– Даруйте, мені до Буніна… До вашого Буніна в мене ніяких симпатій нема. Треба, мабуть, почитати…
–– Довлатов?
–– Ще б пак! Краще вже ваш Бунін, хоч я його й не читав!
–– Хорошися?
–– Це хто такий?
–– Та ні нічого, пусте, гра слів.
І ось тут прийшла Оленка. Саме на цих словах.
Змінювалася дійсність. Змінювалися часи. Літо, непомітно прийшла весна і знову прийшла спека. І ось…
Так ось… Це стало настільки звичним, що здивування викликала саме байдужість до цих постійних плавних і завжди несподіваних змін. Потім знову буде осінь, зима, весна, літо. Десь на якійсь черговій зупинці часу та простору відбудеться фіксація якоїсь нової зміни всесвіту, хоча, насправді, навколо, мало що змінюється. Хоча все це, як завжди, відносно. |
