* * *
Схилив жовту голову місяць
На цямриння холодної півночі:
- Зоряно вам на землі? Зоряно?
А мені угорі – темно й холодно.
Глибо-о-окий колодязь всесвіту:
- Агов! - не докличешся.
На голубому денці
аж ген – маленька земля,
загубилася круглим люстерком
І дивиться місяцю в очі.
Що вона відбиває?
Що вона бачить?
Тихо…
Відпочиває місяць задуманий
На холодному цямринні півночі.
Тоскно...
* * *
Веселковий сон не йде.
Йде – брунатний і червоний.
Голова гудьма гуде,
голосний туман стодзвонить.
Веселкової весни,
Літа-літа розмаїття
Кличу, кличу я у сни,
Яблуком думок побиті!
Упадаю в перед сон.
Неглибоко. Чорно-буро.
Чи завершився сезон
Самоспоминів похмурих?
* * *
Ви не знаєте, хто говорив, що весна не прийде?
Ви не чули, що, наче, не мрітиме зорями небо?
Ви вже знаєте: листя жовтневе руде
Не впаде падолистом, бо більше нікому не треба?
Є хай-тек, кібер-простір, і всі відчуття, що ти тут.
Не схотів, утомився – вмикаєш “режим економний”.
На шпалерках у Windows невтомні сакУри цвітуть.
Безупинно і якісно. Холодно й трохи судомно. |
