$$Сцена1
Cумний вечір. Ледве чути як шелестить листя на пониклих деревах, повільно опадаючи додолу. Надворі ще тільки розпочинаєтья літо, а вигляд такий, ніби уже осінь.
Причина усього – Пухка Гарбу, яка сидить на веранді і унижонно трушкає. У неї закінчились морковки.
Трагедійність ситуації підкреслюється пустими кормушками, розкиданими довкола Пухкої Гарбу.
Гарбу натхнено унижається.
Із-за сивого лісочка, з-за високого горбочка витрушкує сер Б’анануш.
Б’анануш: Кухни?
Гарбу: Би хво!
Б’анануш: Що втрушкалось, о Пухка Гарбу?
Гарбу: Би хво! Мурковки скінчилиcь…
Б’анануш: А що з гуродчиком?
Гарбу: Би хво! Нема гуродчика.
Сер Б’анануш натомлено присідає поряд із пухкою Гарбу, унижається.
Б’анануш: А куди подівався?
Гарбу: Притрушкала товстеленна котяра і все залопала, не тільки мурковки і капуштки із моєї комори, але й весь гуродчик разом з землею і саджанцями, хотіла ще кормушки залопати, але щось там у неї не пішло. Тепер от сиджу, унижаюсь. Би хво! Би хво! Де справедливість? Я нещасна!
Б’анануш: Та… Хіба то проблема? Піди до Ваї, вона все вирішить. От у мене проблема… Мене всі витягують і витягують, хоч я і так уже розміром із ейфелеву башту, сто років власного хваоста не бачив. У мене…
Гарбу: Труш! А це ж ідея! Піду до пухкої Ваї, вона щось порадить.
Пухка Гарбу перекотом спішить до будинка пухкої Ваї. Б’анануш сумно дивиться в далечінь, де майорить, не скінчаючись, його власний хвіст. Його проблеми видаються йому куди прикрішими.
$$Сцена2
На гуродчику копається Пухка Вая. Щось там у неї виходить, щось ні. Іноді вона спиняється і унижонно трушкає, час від часу бишокає. На гуродчик влітає Пухка Гарбу, попадаючи якраз під гнівний бишо Пухкої Ваї. Це приголомшує Пухку Гарбу, вона унижається. Пухка Вая підтримує її, кілька хвиль безмовного унижання. Пропонується у цей час продавати по залу носові хустинки, виручка піде на операцію серу Б’ананушу по укороченню хвушта. Крізь сумні схлипи в залі проривається ніжне Ваїне
Вая: Би хво…
Істерика в залі. Якщо її не буде, включити фонограму. Носові хустинки розходяться тоннами.
Вая: Чим засмучена, о Пухка Гарбу?
Гарбу: Прийшла страшна величезна котяра, знищила мого гуродчика, всі запаси з комори, всі саджанці з веранди, навіть кормушки погризла. Правда не з’їла, їх ще можна підремонтувати. Що мені робити? Зима на нуші, а у мене ні запасів, нічого.
Вая: Би хво… А як виглядала-то котяра?
Гарбу: Велика така, пласка з хижим поглядом. Ласо зирить на мурковки і капуштки.
Вая задумливо перебирає кусичку. Із-за синього лісочка, з-за високого грбочка витрушкує пухка котяра. Вона і справді величезна, у неї заправські вуса і вся вона вельми поважна.Величезний плаский живіт закриває собою усю полонину. Котяра намагається поніжитись на сонці, але перевернутись на спину усе ніяк не вдається. Після кількох невдалих спроб вона таки перекидається, спричинюючи неймовірний гуркіт і дрижання землі. Пухка Гарбу не бачить цього дійства, бо сидить спиною до полонини. Вона сприймає гуркіт як співчуття матінки-землі.
Гарбу (натхненно): Би хво!
Здалеку чути приглушене бихвокання. Це котяра придавила хвоста серу Б’ананушу. Він лежить, прикований до одного місця і нарікає на свою долю.
Вая: То кажеш, пухка котяра з’їла увесь твій врожай? Би хво… Хочеш, я з тобою поділюся.
Гарбу (радо): АГА!
Вая: Таж то не питання, у мене хороший врожай тростинок цього року, ми на одних тростинках проживемо.
Гарбу: Яких тростинок?
Вая: Трушних! Таких, що хрумкають як їх їси.
З мордочки Гарбу видно, що вона застана несподіванкою.
Гарбу: Труш! А мурковки?
Вая: З мурковками щось невлад цього року, тільки проклюнулись, як Хужаїн помив голову і все пропало. Би хво! Але тростинки для мене після того як Куштик почав від’їжджати з дому – діло звичне. Чвинта-то мене мурковками не балує. Про кормушки і думати забуваю.
Із полонини доноситься громоподібне хропіння. Це котяра заснув, не маючи змоги перевернутись на бік. Сумні крики сера Б’анануша іноді покривають звуки хропіння: ніжні ніздрі сера Бнануша не звиклі до такого музичного супроводу.
Гарбу (задумливо): значить мурковок і утебе нема… Би хво… Тра’ іти до Чвинтюхи…
Вая: Труш! Ще є шанс посадити пухку мюрковку, літо ж тільки починається. Ну а не вийде – хрумкатимемо тростинки.
Гарбу (все ще задумливо): А у Чвинті Рафаелло є… Може, поділиться. Треба буде ніжно підлеститись цієї ночі, помахати привітливо гушами, може за ножки себе схопити, вона це любить.
Вая: Гарбу! Би хво! Мюрковки треба вирощувати а не випрошувати! Будь гордою пухчою!
Гарбу (дратівливо): Не учіть мене жити! У інших батьки – то батьки і в Грецію відвезуть, і в Єгипет, і їсти у них завжди доволі тортиків, і на машині возять, і на роботу влаштовують, ще й роблять замість них, а у мене… Он у Олі батько – ото батько. Привезе на машині, ще й питає: може тобі ще чогось. Кофточки купляє. От мені таких батьків би…
Вая: Гарбу! Що ти таке говориш! Би хво! Май совість!
Гарбу (кидаючи через плече): сама знаю як краще жити!
Трушкаючи через долину, Гарбу неднократно наступає на пузо Котярі, від чого він тільки кавкає, сер Б’анануш підвиває. У пухкої Гарбу визрівають нові геніальні плани.
На гуродчику сидить Вая, сумно похитуючи головою і нюшкуючи слід Гарбу.
Вая: б’юсь об заклад, не обкрадав її пухкий котяра. Де таке видано, щоб коти мурковки з землею їли?
$$Сцена 3
Сцена без реплік. Пухка Гарбу залітає на своє подвір’я, штурханами випроваджає сера Б’анануша із ганку і закривається у хатині. Через годину звідти вибігає уже причепурена і на ходу повторяючи «Трюшь, би хво, ї гулодна, мине ніхто давно ни курмив, пукха Чвинтюха…» та інстинктивно тягнучись липами до ножок. Вона трушкає через долину у напрямку до Чвинтиного ліжка.
Прищемлений хвірткою охає сер Б’анануш, котяра далі спить, похропуючи. Їй все хвіулєтово.
Занавіс.
Пропонується провести іще один благодійний збір на операцію серу Б’ананушу. Сьогодні і сьомого числа. Є цілком конкретний список, кому із глядачів настирливо рекомендується пожертвувати на сера Б’анануша багато. |
