* * *
Мені не важливо, чи ти найкращий,
і байдуже, чи не такий як усі.
Найперше – ти мій, і не інакше.
І саме тому – я в твоїй руці.
І саме тому ти в руках у мЕне,
Я бачу це, не розтуливши повіки.
Та ти… не вміщаєшся весь у жменю
І я… випускаю тебе навіки.
Захочеш – вернися, насмілься – покличеш.
Я теж - трохи вільна, не жду у засідці.
Несеш Попелюшки мені черевики?
Що ж, їх подаруєм цікавій сусідці.
* * *
Ми слухали різну музику,
Читали різні книжки,
Облипли різними друзями –
зв’язки непристойно тонкі.
То як ми разОм тримаємось?
Влучними втрапляннями-лУнками?
Чи тим, що радісно лаємось -
впиваємось поцілунками?
Чи тим, що, такі беззахисні,
Й так беззастережно віримо?
Хоч ми й залишились – невдахами?
Хоч будні - й лишилися сірими? |
