- Я не знаю, як ви там собі відчуваєте,
але писати треба модерніше. - сказав мені поет- викладач літератури в універі пан Олег Соловей
А я йому подумала і відповіла, але він не почув:
“МАЄМО ТЕ , ЩО МАЄМО”
Утримати не можу свій неспокій -
графоманшу, мов рими колишу.
Лиш вечір- темношкірий, ясноокий -
приймає, що під серцем я ношу.
Куці рядки, на вас, банальні фрази
(хоч і без фраз, без поз, без конфетті)
Не все й мені тут до смаку, скажу одразу,
але… чого не зробиш у житті?
То згаєш час з людиною дурною,
то трапиться погана ковбаса…
Я пригощаюсь думкою такою:
поезія - життя, а не краса,
і коли вщерть, коли переливає, -
то кожен має, власне, те що має.
(травень,2002)
Потім я почитала, що пише він, той поет і викладач, - уважно і не мстиво, і знову подумала:
КАМІННИЙ ШЕПІТ
я спитаю:
- ви любите Гемінгвея?
ви мені (коли, звісно, спитаю):
- …
втім, пробачте- погана ідея
на питання чи правo маю?
але все-таки, якщо чесно,
(це вже подумки, це не запит)
вам дєйсьвітєльно інтєрєсно
з териконів дивитись в за…хід?
джойси, прусти і зінгельшухери,
амадеуси, бідермайери…
через скло, загиджене мухами
нешевченками тихо марити?
че-геварити чи говерити,
римаручити чи римарити,
фібруарії переверзити,
ірванцями нірванити?
не-запитую: лю-би-те
андрусяк, А Де-Бе, І Бе Те…
(2002)
В принципі,він - непоганий поет. І я добросовісно спробувала писати "модерніше". А раптом він правий і в мене все вийде? Але маємо те, що маємо - себе не обдуриш, не перескочиш. І взагалі, так як я - не напише ніхто. То чи варто писати як хтось?
ВІРНІСТЬ СОБІ
Я ніколи не зможу писати як ви.
Я і жінка, і мислю інакше.
Пропоную вам шурхіт трави
перекласти на звуки ваші.
Вже вловили стрижневе “ш-шурх”?
А невидиме “ш-ш-ш” опануєте?
Мій шановний невчитель–недруг,
що із того ,що ви - не римуєте?
Я ніколи не буду писати як ви
(не з упертості, я й не проти),
адже є на зеленій долоні трави
їй накреслена долею нота.
(листопад,2001)
А якщо припинити зовнішні і внутрішні полеміки про себе і поезію з собою і й іншими, остаточно розумієш, що:
ПАЛІМПСЕСТИ
На душевному палімпсесті
стільки мною про мене списано -
все нове, але, якщо чесно,
упізнаване тими ж рисами.
Все про те ж. Все так само затісно.
Все в мені. Все до мене звернено.
Це, немов тупим лезом голячись,
перешкрябувать перетесане.
Перечитуєш - наче й набіло.
Перетесуєш – наче й начисто.
- Ти собою розділена навпіл, а
все одно внутріш тебе затісно.
І хіба ще що-небудь додано?
Тільки глибше по серцю пройдено.
(2002)
КОЛИСКОВА
Спить зоря, заколисана хвилями -
відчайдушного лету не втримала.
Люлі-лю, спочивай, моя ясная,
і живи колиханнями милими.
Нащо тобі політ зустріч вітрові?
Нащо муки стусанів і голоду?
Бійся лагідність, вродоньку витравить.
Бережи себе, зіронько, змолоду.
Забувай-но про темряву космосу,
годі вже по орбітах метатися.
Релаксуй. Відчуваєш, як хороше
в теплих хвилях гойда-ой, гойдатися?
Спи ,зоря…Заколисуйте, хвиленьки…
Відчайдушність фанатиків- зайвенька.
Коливання- теж рух. Глянь лиш пильненько:
естетично пливеш, моя заїнько!
(квітень,2002)
Давно це було,і ще не раз буде, тільки у когось іншого. Для мене все ясно. Удачі |
