Я провалююсь в сон…Засинаю просто на робочому місці. Я думаю: може випити подвійну каву чи вийти поспати хвилин десять в туалеті.
Оооо, скільки разів я хотів відрубати свій якір, як колись відрізали мені пуповиння і вийти в вільне плавання. Але я не хочу робити щось таке, про що би я шкодував. Я не хочу розчаровувати свою маму…
Той хто платить нам гроші, не думаю, що його цікавить те чим ми займалися вчора. Він не знає, що коли ти поряд, я не можу заснути пів ночі, примкнувши губами до твоїх плечей. А коли тебе нема – я витягую свою душу, саджу її навпроти себе за круглим столом, і сперечаюсь з нею, знову ж таки пів ночі.
І ти спиш, а я дихаю… Якщо ти спиш без мене – зі мною спить твій запах.
Знаєш, мені вже все одно. Ти думаєш, що я зможу бути якорем на твоєму прекрасному судні з вилизаною палубою і захаращеним трюмом? Я просто не можу відкинути твої обійми. Ти думаєш я впораюсь з цим безладом і зможу завести двигун який вийшов з ладу. Але ж люба, наш корабель стоїть на асфальті і нам нічого не залишається, окрім як чекати приливу. Але навіть якщо б він був ближче до моря, в день шторму ти відкинеш мене як ящірка відкидає свого хвоста. Я лежатиму на дні аж поки мене не знайдуть водолази. Якщо ні – ми потонемо обоє.
Бо глобального потепління не буде… Ми – риби в акваріумі, яким час від часу міняють воду. Ми - квіти в гербарії, монети в приватній колекції світової економіки.
Я провалююсь в сон…Засинаю просто на робочому місці. Я вже привик не звертати увагу… Я вже навчився радіти в клітці… Просто мені подобається бути дитиною коли ти мене цілуєш…
І я не буду тебе стримувати. |
