ПОБУТОВЩИНА
Поетка варила бульйон з індички
І думала, ложку тримаючи в роті,
Не про Орфейка та Евридичку,
А про зарплату як цирк на дроті.
Думала: можна води долити,
Ще, щоб з бульйонки зробити зупку?
Бо не наваришся й не наїсися
з у жінки індика відтятої дупки.
І не тому, що поетка – байдужа,
І не тому, що вона – погана.
Просто поетки теж знають: мужа
Не нагодуєш словесною манною.
ОЛЕНИ ВОРОБЕЙ
Кумедні женщини не вміють вголос плакать.
Вони-скавулять, тихо і не в лад.
Не подають попереджальних знаків,
Не скажуть, хто тут прав, хто винуват.
Всі вже були готові реготати
З реприз хронічних, дотепів «навскид».
А тут – сльозавлять. Не зумів тікати –
Задушать злість на них, й за себе - стид.
Веселі женщини, лишайтеся смішними,
Прозорокрилими , мов бабки полохкі.
Хай вас вважають радісно-легкими,
Не сперечайтеся. Бо ж ви – такі?
СОЛЬВЕЙГІАНА
А Сольвейг… Вони теж старіють.
Живуть, кохають і чекають.
Вони все знають і – не мріють,
Мабуть, що… надто певне знають.
Село сміється: «Дівко-бабо,
Кому ти шиєш і співаєш?
Кого так пристрасно кохаєш?
Не чуєш? Ет, глуха незграбо!»
Укрита зморшками, мов дюна,
Стара, хрипка і сивокоса,
Вона – і пристрасна, і юна,
А решта - лиш вітри й морози…
ЛЯЛЬКО-ВОДКА :)
Я плачу, бо розбила іграшки.
Я думала, тут бавляться зі мною,
Та вийшло – зацікавлена ігрою,
Усіх перетворила на ляльки.
А думала: оточена ляльками,
Я мучуся, зболіла і жива.
Але… сама вкладала в них слова
І керувала рухами-нитками.
Я думала, що я - права й борюсь,
Я думала, що з меж ігри - тікаю.
А вийшло, що сама собою граю
Та от фінал передчути – не берусь. |
