Коли вночі порветься зболена струна,
Якої довго не торкались пальці,
Постануть сумніви , немов стіна,
І тишу ти тепер почнеш боятись
Здаватиметься, що з цим звуком закінчиться час,
Й настане відчаю безправне позачасся,
В якому губляться й німіють звуки, враз
Зникають спогади, зникає музика зникає щастя...
І стануть мертвими німі слова
У їх зіницях – смерті мить первинна,
З якої відродиться нове почуття
Гра парадоксів – знову смерть - невинна
А вітер дужий світом рознесе
Той збайдужілий попіл з дерева пізнання
Почорненим дощем на гріх спаде
Щоб зазоріло з-під повік нове світання… |
