* * *
Я не можу жити не в Україні
та хіба то така вже чеснота?
Інші землі – привід для подорожей та екскурсій ,
А сюди – я не можу не повернутися.
Динаміка – рушій прогресу,
Революція думки – шлях до поступу.
А у мене таке глибоке коріння,
Що важко й поворухнутися.
Я стовбичу на одному місці,
смішна своєю бездіяльністю,
і нічого не хочу робити для того,
щоб покращити «середовище існування».
Змінити собі ареал,
Здобути перспектив –
«Еуропейських» чи «гамерицьких».
Я не почуваю себе
Ані другим елліном,
Ані польським підпасичем,
Ані молодшим русичем,
Ані татарським байстрям.
Бо я – тільки я:
Гримуча суміш,
Кров’яний запальний коктейль,
Що рветься з горла калинової сопілки,
Що бродить в межах
власної вербової діжки,
так подібної до домовини,
так подібної до шевченкової хати,
з якої так і не насмілюся вийти -
хай і до сивих брів.
Тож хіба мій патріотизм – чеснота?
жовтень, 2008
ХИБНА ДУМКА ПРО ПАТРІОТИЗМ
«Патріотизм - не для царів,
Патріотизм – не для палаців.
Він проростає серед тих,
Хто виростає через працю.
Хто за ідею не губив,
Хто не боровся, не метався,
Хто довго, чесно, мужньо жив
І до землі трудів доклався.»
Та хто б і що не говорив,
Ще правда у однім достоту:
Ми – або діти кріпаків,
Чи діти козака Голоти.
Сумнівний як християнин,
І ремісник він незугарний,
Селянський син – не селянин
Безкорінний і безталанний,
В собі Україну носив
Як тугу, як стрілу в голчані.
Та десь в степах її пустив
Між гомону, копит і брані
В нас серце рветься межі двох:
Покори й бунту, праці й волі.
Цю найстрашнішу із облог
ще жоден цар не заспокоїв.
І що він може дать тому,
Хто сам себе – не розуміє?
Та йдуть вожді, із туману
Нам видуваючи надії.
Князь, гетьман, цар чи президент
Простеле мов червоний килим
і об’єднає мов цемент
своїм безсиллям наші сили.
Він знає, що й навіщо. От
Він певен в тім., що він – держава.
Тож він є - справжній патріот.
Йому і слава.
жовтень, 2008 |
